Душ раз на тиждень, залякування та заборона плакати: колишня вихованка притулку на Львівщині поділилася свідченнями

До редакції видання “Букви” звернулася дівчина, яка стверджує, що є вихованкою одного з дитячих прихистків у Львові. Йдеться про дитячий притулок Служби у справах дітей Львівської обласної військової адміністрації. Респондентка розповіла свою історію, бажаючи залишитися анонімною через тиск, якого, за її словами, зазнала її родина від працівників притулку.

Її історію оприлюднили на сайті видання.

Фото: “Суспільне Львів” / Єлисавета Сілаєва

Дівчина розповіла, що її доправили до притулку через випадок фізичного насильства з боку одного з батьків. Тоді очевидці події викликали поліцію, яка, маючи свідчення, передала її до притулку. Цей заклад слугує тимчасовим прихистком для дітей до визначення їхньої подальшої долі. Діти зазвичай перебувають тут близько трьох місяців, доки триває судовий процес щодо їхніх батьків або, наприклад, поки шукають їхніх батьків, якщо дитина загубилася.

За словами респондентки, при вступі до закладу їй наказали залишити свої речі й переодягнутися в одяг, який видає заклад. Проте цей одяг був несвіжим, з ознаками запліснявіння та вологи, очевидно сушився в підвалах і вже був у використанні. Всі особисті речі, включно з телефоном, довелося здати, і протягом перебування там їй не дозволяли телефонувати своєму другому опікуну.

Купатися їм дозволяли лише раз на тиждень. Вода була холодною, а душ – один на всіх дітей, які заходили по черзі. Це створювало антисанітарні умови, дзеркал не було, тому було складно доглядати за собою, особливо дівчатам під час менструації. 

Атмосфера в закладі була просякнута постійними залякуваннями. Наприклад, якщо дитина не хотіла їсти, її лякали, що відвезуть до психіатричної лікарні на Кульпарківській, де годуватимуть примусово. Система залякувань згадкою про лікарню на Кульпарківській була дуже поширеною, і деяких дітей дійсно туди відвозили. Це був один з основних методів впливу на дітей, особливо на тих, хто висловлював невдоволення.

Респондентка згадує, що їх здебільшого тримали в одній кімнаті без книг чи можливості займатися чимось іншим. Цей відділ називався “ізолятором”, і саме там перебувала більшість дітей. Після певного часу їх могли переводити на інші поверхи, але вона провела всі місяці саме в “ізоляторі”, оскільки система переведення не завжди працювала.

Їх не випускали на вулицю, і лише після неодноразових прохань їй вдалося вийти, обмінюючи можливість прогулянки на завдання прасування штор. Деяким дітям дозволяли відвідувати школу, куди їх відвозили, що респондентка вважає великим щастям для них.

Часто до них приходили волонтери з протестантської церкви, щоб розповісти про свою віру. Їх водили до загальної зали, і під час переміщення коридором треба було йти “лінійкою”. Якщо якась дитина випадково торкалася стіни, її за це карали. Фізичне покарання та штовхання дітей були звичною практикою в закладі, але найбільше її травмувало саме психологічне насилля.

Діти в закладі були віком від трьох до сімнадцяти років, тобто всі – неповнолітні. Психологічне насильство чинила директорка закладу та деякі вихователі. Одна з виховательок, колишня поліціянтка, забороняла дітям плакати. Після “сесії” з директоркою, головним для респондентки було стриматися і не плакати. Інші працівники не втручалися в цю систему і не припиняли залякувань, і лише одна вихователька ставилася до неї добре.

За словами дівчини, працівники намагалися “зламати” її, переконуючи, що вона могла б “натиснути” на маму, щоб та дала хабар, і тоді її випустять з притулку. Якщо вони помічали, що сім’я дитини більш-менш заможна, шантажували, обіцяючи зламати життя всій родині. На жаль, у її випадку це спрацювало.

Директорка притулку залякувала її, викликала до свого кабінету і годинами чинила психологічний тиск. Спершу питала про її мрії та плани на майбутнє, а потім говорила, що її доля – це лише “робити манікюр”. Директорка казала, що через її втручання вона не вступить до університету, а зі школи її виженуть, бо вона надішле лист про “погану ученицю”.

Респондентка розповіла, що в школі вона була відмінницею, але потрапила до притулку не з власної провини. Ставлення працівників до дітей було таким, ніби всі вони нижчі за соціальним статусом, мають погану поведінку і небажання навчатися. Її виключили зі школи через лист із притулку, хоча це суперечило закону, і через дії керівництва постраждала також її родина.

Всі діти та підлітки в закладі, за словами дівчини, є свідками й потерпілими від насильства. Хоча комусь, можливо, і не завдали фізичної шкоди, атмосфера постійного страху впливала на кожного, і багато дітей мріяли втекти.

Проблема закладу полягає в тимчасовості перебування дітей, які після цього розподіляються по інших містах або повертаються до батьків. Через це контакту з тими, хто пережив подібне, вона не має. Утім, з коментарів видно, що подібні випадки сталися й рік тому, що свідчить про тривалість таких практик.

Одного разу вона намагалася розповісти про ситуацію у притулку в публічному чаті львів’ян, але адміністратор попросив видалити повідомлення. Після цього вона більше не робила спроб розголошення.

Зараз вона пройшла тривалу терапію і медикаментозне лікування під наглядом психіатра через депресію та тривогу. Сьогодні почувається краще, працює у сфері, яка їй подобається. Попри біль від спогадів, вона розуміє, що не весь світ винен у цих подіях, а лише конкретні люди, які й далі чинять насильство над дітьми та підлітками в цьому закладі.

Редакція “Букв” направила запити до дитячого притулку Служби у справах дітей Львівської обласної військової адміністрації та до Львівської обласної адміністрації з проханням прокоментувати свідчення респондентки й перевірити інформацію. На момент публікації історії відповіді ще не надійшли.

Нагадаємо, що у вересні журналісти “Української правди. Життя” отримали у своє розпорядження від анонімного джерела відео, на якому видно знущання з вихованців одного з львівських навчально-реабілітаційних центрів. У ролику видно, як вихователька б’є дитину залізним прутом, а коли остання опиняється на канапі – продовжує завдавати ударів кулаками, зокрема по голові.

Водночас доросла супроводжує свої дії лайкою, за чим спостерігають інші вихованці центру.

Представники Державної служби в справах дітей здійснили інспекцію в навчально-реабілітаційному центрі, де працівників звинувачують у насильстві над дітьми. Попри наявність відеодоказу побиття дитини вихователем, під час перевірки службовці не зафіксували ознак фізичного насильства.

Діти, які перебували в навчально-реабілітаційному центрі на Львівщині, скаржилися на погану якість харчування та нестачу їжі. Один з вихованців зізнався, що йому доводиться підробляти у сфері ритуальних послуг: викопує могили, готує тіла до поховання та проводить обряди відспівування.

Згодом у ще одному дитячому притулку на Львівщині виявили порушення прав дітей. Це стало другим випадком жорстокого ставлення до дітей у закладах області.