Чиновницю з Борової на Харківщині окупанти тричі забирали на допит через її сина, який служив в ЗСУ
Після того, як росіяни окупували смт Борову Харківської області, вони тричі викликали на допит Олену, яка працювала в селищній раді. Якщо перші два рази з нею “спілкувалися у комендатурі”, то третій раз це відбувалося у поліцейському відділку. Окупантів цікавила не лише її робота, а й син, який служив в ЗСУ.
Про це виданню ZMINA розповіла чиновниця Олена (ім’я змінене задля безпеки).
Жінка пам’ятає, як 14 квітня російські військові на танках заїхали до Борової. Попри це українські військові продовжували оборонятися. Через те, що в селищі тривали бойові дії, мешканці продовжували переховуватись у підвалах. Коли ЗСУ відступили, росіяни почали займати в селищі адміністративні будівлі. Частина жителів, яка перейшла на бік окупантів, почала працювати у поліції або “комендатурі”.
З перших днів окупації, як пригадує Олена, російські військові ходили по багатоповерхівках та перевіряли телефони мешканців. Окупанти заходили до квартир та проводили з їхніми власниками “бесіду”. Пізніше вони почали викликати потрібних їм людей до “комендатури”:
“Десь у червні до мене приїхали “поліцаї” і сказали, що їхній представник Сергій Васильович чекає на мене у понеділок в “адміністрації”. Я запитала: “З якого питання?”. Вони відповіли: “Вам все скажуть, тому ви повинні прийти. Якщо ви не прийдете, то приїдуть і заберуть вас”.
У понеділок Олена разом з чоловіком прийшла до адмінбудівлі. Охоронці на вході сказали їй зачекати, після чого вона простояла на вулиці півтори години. Приймальня “коменданта” знаходилась на першому поверсі. Він представився Сергієм Васильовичем та сказав, що йому відомо, ким працювала жінка.
“Я зрозуміла, що йому хтось сказав, що я досі тут. Він почав мені розповідати, що я можу їм допомогти, працюючи на них. Я відповіла, що через слабке здоров’я не можу бути їм корисною. Тоді він почав мені пропонувати ліки та говорити про медичні заклади, де я можу пролікуватися. Зрозумівши марність нашої розмови, мені повернули документи, і я пішла”, – розповідає Олена.
Через деякий час до неї приїхали місцеві колаборанти. Одного з них звали Олександр Літвінов. Як з’ясувалося пізніше, вони “завітали” до жінки через заяву сусідки, яку вона написала до “народної поліції”. В ній вона звинувачувала Олену у “незаконному проживанні у підвалі”. Колаборанти сказали жінці, що, якщо вона не піде звідти та не віддасть їм ключі, то її не лише посадять на 15 діб, а й змусять підмітати всю прилеглу територію.
“Це у них таке покарання було. Наприклад, місцевих “алкашів” вони змушували малювати на стовпах російські прапорці, замітати та фарбувати”, – пояснює Олена.
Наприкінці липня, коли вона поверталась від сина додому, її біля під’їзду чекав військовий. Він сказав, щоб вона завтра зранку прийшла до “адміністрації”.
Наступного дня чоловік Олени привіз її до адмінбудівлі, де на неї вже чекав той самий військовий. Цього разу він був вже у цивільному. Вони піднялись на другий поверх та пішли до кабінету секретаря. На дверях висіла табличка з написом “підполковник”, але його прізвища Олена не запам’ятала. Після цього почався допит.
“Він записав дату мого народження, переписав паспортні дані та перевірив телефон. Його цікавив мій син, який служив у ЗСУ. Ми розмовляли десь хвилин 40. Слава богу, я звідтіля вийшла. Паспорт та телефон він мені віддав”, – згадує Олена.
У вересні до будинку Олени приїхали четверо озброєних військових в балаклавах. Зайшовши до квартири жінки, окупанти сказали: “Давай всю техніку, документи, флешки та фотоапарати“. Двоє з них почали проводити обшук, заглядати в усі кімнати, перевіряти шафи та тумбочки. Після обшуку росіяни сказали жінці, що вона має поїхати з ними. З собою вони забрали жорсткий диск з комп’ютера, документи та чоловікову барсетку. Коли Олена виходила з під’їзду, то помітила, що позаду автівки стояли джип та КамАЗ. Пізніше сусіди їй розповідали, що того дня російські військові оточили весь будинок.
“Коли мене посадили в цю машину, я побачила, як з сусіднього будинку ще когось забирали. Потім вони (росіяни) казали, що у них був “врожайний день”, бо вони “затримали” 12 чи 15 людей. Спочатку мене пересадили в джип, а потім в білий бус. Там у мене забрали телефон та паспорт”, – розповідає Олена.
Поки вона сиділа в машині, приїхав її чоловік. Він запитав у росіян, де його дружина. Тоді окупанти, які сиділи разом з нею в бусі, пригрозили, що якщо вона хоч слово скаже, то її чоловік опиниться біля неї. Жінка ледве себе стримала, щоб не закричати.
У машині вона провела близько години, поки її не привезли до “поліцейського відділку”. Там привели до кабінету “слідчого”. Окрім нього, в кімнаті було ще двоє чоловіків – один сидів навпроти неї, а інший позаду неї. “Слідчий” взяв телефон Олени та запитав: “А що, у тебе є “Дія”? Ти грошей захотіла?”. Потім він вийшов з кабінету, а коли повернувся, то почав лаятись та обзивати Олену непристойними словами. Його обурило те, що вона не сказала, що її син учасник АТО.
“Його перша фраза була: “Ах ти сучка! Ти промовчала! Ти думала, що врятуєш свого виродка?”. Вони двічі мене штовхнули. А потім “слідчий” сказав: “Де квартира цього покидька? Ми знаємо, що ви туди ходите. Де твій гараж? Де ти солиш і вирощуєш огірки?”. “Добрі люди” все їм розповіли. Ми, звісно, як батьки ходили та дивились за квартирою сина”, – каже жінка.
Після цієї розмови росіяни разом з нею поїхали до квартири її сина. Обшукали помешкання, заглядали навіть в бачок унітаза. Між дитячими книжками окупанти знайшли шкільні грамоти, відзнаки та подяки сина. Потім вони зняли з холодильника його сімейні фото, взяли пакет для сміття, покидали туди усе і забрали з собою.
Росіяни також обшукали гараж, підвал та дачу. Нічого не знайшовши, вони повернулися до “поліцейського відділку”.
“”Слідчий” мені сказав, що “зараз я піду в яму”. Потім він вийшов з кімнати, знову зайшов і каже: “Поки можеш бути вільною, але ненадовго”. Я вийшла, дійшла до парку і знепритомніла. Добре, що це побачив мій чоловік, який підхопив мене, посадив в машину та привіз додому”, – підсумувала Олена.
Центр прав людини ZMINA разом з українськими та міжнародними партнерами документує насильницькі зникнення, затримання та викрадення цивільних осіб на тимчасово окупованих територіях. Якщо ваші рідні зникли або ви маєте побоювання, що їх могли викрасти, напишіть, будь ласка, на нашу електронну адресу ys@zmina.ua. Наш представник зв’яжеться з вами.
Отримана інформація за згодою заявника буде використана для звернень до національних та міжнародних слідчих органів, а також міжнародних організацій для внесення ними інформації до періодичних звітів, зокрема до Комітету ООН проти тортур, Незалежної міжнародної комісії ООН з розслідувань подій в Україні, Моніторингової Місії ООН з прав людини в Україні, Міжнародного кримінального суду тощо для документування та подальшого розслідування скоєних воєнних злочинів в Україні та притягнення винних до відповідальності.
