Біженці в Україні, рік 2014-й: проблеми та виклики
20 червня, щороку, у всьому світі відзначають Всесвітній День біженця. Так повелося від 2001 р., коли це відзначення офіційно затвердила Генеральна Асамблея ООН.
Втім, у новітній історії України проблеми тих, хто змушений залишити домівку і тікати до безпечніших місць, ніколи не були такими актуальними, як 2014-го року. Про них розповіли учасники й учасниці прес-конференції «Біженці в Україні: проблеми та виклики», яка відбулася 20 червня 2014 року в інформаційному агентстві «Інтерфакс-Україна». У заході, організованому Коаліцією з протидії дискримінації в Україні та Центром інформації про права людини, за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» та Європейської Комісії, взяли участь представники й представниці громадських організацій та ініціатив, а також представник Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
Біженці, і в цілому вимушені мігранти, не є новим явищем для України. Чимало українських політичних і культурних діячів, зокрема протягом ХХ століття, змогли врятувати життя лише завдяки притулку, наданому їм в інших країнах. Відбувалося це і по отриманню незалежності. Водночас щороку, за даними українських та міжнародних організацій, близько 1500-2000 осіб, громадян інших країн чи осіб без громадянства, просять про притулок вже на території України. Вони твердять, що побоюються переслідувань на батьківщині, або ж тікають від війни й насильства. Однак дотепер доля більшості з них складалася важко: попри те, що Україна є країною-учасницею Конвенції ООН 1951 р. про статус біженця та Протоколу до цієї Конвенції 1967 р., і взяла на себе зобов’язання надавати притулок – переважна більшість з тих, хто просив про захист на українських землях, не отримали його. Натепер, з-поміж усіх мешканців нашої країни, менше 3000 осіб мають статус біженця, наданий свого часу державою. Інші отримали відмову.
За словами Максима Буткевича, співкоординатора Проекту «Без кордонів» ГО «Центр Соціальна Дія», останні події в Україні дали надію на те, що різні інститути, поміж якими – і інститут притулку, будуть перевернуті з голови на ноги, і Україна почне, нарешті, виконувати свої зобов’язання у цій сфері. І хоча ми бачимо, що державні практики щодо шукачів притулку, на жаль, не зазнали системних змін – ми і надалі наполягаємо на необхідності важливих реформ у цій сфері, і готові брати у них участь. Громадські ініціативи мають конкретні пропозиції щодо того, як, нарешті, зробити систему надання притулку в Україні інструментом захисту, а не того скандалу, яким вона була дотепер.
Втім, на жаль, слово «біженець» з’явилося зараз у повсякденному обігу передовсім не через тих, кого законодавство визначає «біженцями», а через мешканців України, які змушені виїхати з окупованих чи небезпечних територій до спокійніших регіонів (і кого вірніше визначати як «вимушених переселенців» або ж «внутрішньо переміщених осіб»).
«В України останні часом відбулися безпрецедентні явища – іноземна інтервенція, окупація, тероризм, АТО. В першу чергу, це не політичні наслідки, а соціальні, які призвели до великої кількості внутрішньо перемішених осіб та порушень прав людини. Таких громадян України зараз називають вимушеними переселенцями, що підкреслює мотиви їх переміщення – вони вимушені залишати свої домівки, щоб зберегти власне життя та життя близьких, щоб уникнути насилля та політично мотивованого переслідування за свої переконання», – каже Ольга Скрипник, голова Центру громадянської просвіти «Альменда».
За її словами, передовсім, недостатньою є нормативно-правова база, яка має бути адаптована до нових, важких реалій. Ольга, зокрема, твердить, що прийнятий Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» є декларативним та не вирішує проблем захисту внутрішньо переміщених осіб (ВПО). Сьогодні потрібні негайні дії держави щодо створення відповідної законодавчої бази для забезпечення реалізації прав ВПО. Головні їх проблеми – житло, реєстрація, працевлаштування, захист майна та ін. – досі залишаються майже невирішеними.
Водночас, і в суто практичній площині українським органам влади і громадянам слід було би готуватися до вирішення дедалі складніших проблем більшої кількості переселенців. Співзасновниця громадської ініціативи «Восток СОС»Юлія Красільникова попереджає: «кількість переселенців зростає, проте масштаби на даний момент ще не критичні. Варто врахувати, що багато людей поки що не усвідомлює небезпеки і переміщуються тільки в межах Донбасу в більш спокійні регіони, де поки не ведуться бойові дії. Однак, якщо ситуація загостриться і в тих районах, то Україна виявиться не готова зустріти таку кількість переселенців. На даний момент жодна з сфер для переселенців зі Сходу не врегульована. Що б не намагалися робити люди, в будь-якій сфері їх чекають проблеми і перешкоди. На даному етапі людям, що перебувають в стресовій ситуації, які втратили тимчасово або постійно будинок, держава не в змозі полегшити долю, а тільки створює бюрократичні труднощі».
У День біженця, 20 червня 2014 року, громадські ініціативи наголошують: здатність впоратися з новою, трагічною сторінкою новітньої української історії є не лише обов’язком громадян, – а й тестом, чи може українське суспільство подбати про тих, хто потребує захисту і притулку, про дотримання їх прав, і дати їм змогу будувати далі своє життя у вільній країні, яка справді поважає права і свободи всіх, і здатна забезпечити притулок усім, хто його потребує.
