Росіяни викрали айтівця Івана Козлова, який вивозив родину з окупації, та засудили до 11 років колонії за шпигунство
Мешканця Херсона Івана Козлова росіяни затримали під час спроби виїхати з окупованої території на пропускному пункті “Армянськ” 21 квітня 2022 року. Його утримували в Сімферопольському СІЗО-1, а потім перевели до СІЗО-2, де він перебуває і досі. Росіяни звинуватили чоловіка у “шпигунстві” за статтею 276 Кримінального кодексу РФ. А 30 грудня підконтрольний Кремлю окупаційний суд призначив 35-річному айтівцю 11 років колонії суворого режиму.
Про це виданню ZMINA розповіла дружина Івана Марія Козлова.
Фото: з сімейного архівуЗа її словами, 21 квітня 2022 року родина Козлових вирішила виїхати з окупованого Херсона до Грузії. Їхній шлях мав пролягати через окупований Крим та Росію. На той час це був єдиний маршрут, яким виїжджало багато українців з ТОТ.
Марія пригадує, як на пропускному пункті в Армянську росіяни забрали Івана на допит. Тоді всіх чоловіків допитували окремо від жінок. Тож Марія разом з дітьми пройшла КПП та чекала на чоловіка три години. За цей час всі пасажири автобуса пройшли допити та перевірки.
“Ми всі чекали його одного, але він все не повертався. Потім Іван зателефонував і сказав, щоб я поверталася до КПП, де мені віддадуть речі та все пояснять. Коли я це зробила, до мене підійшли військові з автоматами й просто дали у руки валізи. Я запитала у них: “А де мій чоловік?”. На що вони відповіли: “Він на додатковій перевірці”. Тоді я почала у них питати, що мені самій робити з дітьми та речами. Росіяни так і не відповіли мені, скільки вони збираються його тримати“, – з сумом каже дружина.
Марія повернулась до автобуса та почала радитись з водієм, що їй робити далі: залишатися тут та винайняти квартиру чи їхати далі. Той їй порадив їхати з ними, оскільки вона з дітьми, а на КПП дуже багато російських військових та техніки, тож залишатись небезпечно.
Наступного ранку жінка разом з дітьми приїхала до міста Нальчика, де був ще один КПП. Там їхні речі знову оглянули, забрали документи та вилучили телефони. Після цього Марію та дітей (доньку-немовля та 4-річного сина) зняли з автобуса, посадили до машини й повезли до поліційного відділку. А звідти їх забрали на допит до ФСБ.
“Вони нічого не пояснюють, просто кажуть: “Пройдіть з нами”. Ти вже як підневільний, який не може протестувати. У мене дві маленькі дитини, яких я тримаю, і роблю все, що мені кажуть. Бо у тебе немає іншого вибору. Тут були справжні допити. Нас тримали понад добу. Вони поводилися суперечливо – з одного боку приносили їжу/воду і дозволяли дітям дивитися мультики, а з іншого – ретельно розпитували про моє життя: дату народження, де вчилася, куди поступила, де працювала, коли вийшла заміж, коли народилися діти тощо “, – розповідає Козлова.
Марія під час допиту дізналася, що завдяки таким питанням росіяни намагалися виявляти диверсійні групи. Їх найбільше цікавило те, чим Іван займався у Херсоні під час окупації. Також вони постійно психологічно тиснули на Марію.
Під час допиту росіяни могли просто щось говорити, а потім зненацька запитати у Марії про Івана. Коли та у них питала про чоловіка, росіяни відповідали, що “Крим далеко і вони тут ні до чого”. Потім вони їй погрожували, що віддадуть дітей до дитбудинку, а її відправлять до колонії.
Зрештою жінці вдалося переконати ФСБ у тому, що вона вивозить дітей якомога далі від війни. Після цього допити припинилися. Їх залишили ночувати у поліційному відділку, але не в камері, а в окремій кімнаті з двома ліжками без постільної білизни.
Наступного дня Козлових посадили до машини, завантажили туди речі та вивезли до КПП. Там їх посадили до маршрутки, яка йшла з Херсона.
“На кордоні між Росією та Грузією був величезний затор, і ми 6 годин у ньому простояли. Там не було ані їжі, ані води. Вночі ми під’їхали до кордону, де знову пройшли паспортний контроль. Десь о 5-й ранку ми приїхали до Грузії“, – пригадує Марія.
Після того як Козлови виїхали з Херсона, ФСБ провело у їхній квартирі обшук, вилучивши жорсткий диск комп’ютера. Перед цим росіяни забрали у них телефони, ноутбук та електронну книгу.
Одного разу жінка випадково побачила на одному з російських каналів, як представники ФСБ виводять з камери чоловіка та змушують його стати обличчям до стіни у позі “ю” (з долонями притиснутими до стіни та зігнутим у попереку). Після цього чоловік на відео біжить коридором у цій позі з піднятими догори руками. Далі було відео його допиту. Попри забрюлене обличчя, Марія впізнала голос та одяг Івана. Він розповідав про те, як координував обстріли російської техніки у Чорнобаївці.
“Сімферопольське СІЗО №2 побудували спеціально для українців. Мені розповідали ті, хто звідти вийшов, що їм не дозволяли ходити та стояти. Вони мали весь час сидіти на лавці або лежати, коли був відбій. Здатність ходити у таких умовах швидко атрофується, до того ж їм забороняли виконувати будь-які фізичні вправи. Якщо не так подивишся на наглядача або не так щось скажеш, то матимеш проблеми. У цьому СІЗО тримають мого чоловіка“, – ділиться дружина.
У Грузії Марія зайнялася пошуками свого чоловіка. Вона написала звернення до усіх державних установ, в якому повідомляла про свавільне затримання Івана.
Згодом жінка дізналась, що Івана спочатку утримували в одиночній камері, а потім перевели до загальної. Чоловік перебував у дуже поганому психологічному та фізичному стані через постійні побиття та тортури.
За словами дружини, росіяни спочатку звинувачували Івана у протидії “спеціальній військовій операції”, але потім інкримінували “шпигунство” за статтею 276 КК РФ. Тоді з дружиною зв’язався державний адвокат, який і розповів про кримінальне провадження.
“Вони (росіяни) проводили психологічну експертизу, протримавши чоловіка майже місяць у психіатричній лікарні. Жодного з листів, які я йому надсилала, він так і не отримав. Хоча видно було, що кореспонденція доходила за призначенням, але її чомусь не передавали. Іван перебував у повній інформаційній ізоляції“, – пригадує жінка.
Мама Марії, яка проживала в Керчі і яка вже померла, їздила до Івана в СІЗО, щоб передати йому листи та передачу, але всі її спроби були марними. Після того, як російська влада підтвердила, що Козлов знаходиться у них, окупанти дозволили дружині передавати передачі та листуватися з чоловіком через сайт “Зонателеком”. Іван пише дітям казки, а ті надсилають йому малюнки. Марія пересилає чоловікові листи від його друзів, щоб підтримати Івана:
“Йому можна передавати книжки – фентезі й міжнародну класику. Він там вчить англійську мову (у нього є розмовник). В одній з казок для дітей він розповів, як маленький хлопчик навчився керувати літаком і став пілотом, який доставляє ліки. Зараз в Івана значно покращився емоційний стан“, – розповідає Козлова.
Марія зазначила, що вирок Івану виносили “судді” так званого “російського суду” Херсонської області у Генічеську. Для цього вони влаштували спеціальне виїзне засідання у Криму, рішення відправити чоловіка в колонію на 11 років “судді” ухвалили вже на третьому засіданні.
Як стверджує жінка, сама справа складається з трьох томів, у кожному з яких налічується 250 сторінок. Попри це, у ній відсутня доказова база й немає жодних правових підстав для засудження Івана. Єдиного свідка у справі – нібито працівника ФСБ, який затримував Івана, навіть не запросили до суду. Тож у Марії склалося враження, що це якийсь судовий конвеєр, який діє за відпрацьованою схемою.
“По тих координатах, які він нібито передавав СБУ, російські війська не втрачали особового складу та техніки. Тобто не було матеріальних втрат та підстав для відкриття справи. Росіяни самі вирішили, що він був коригувальником, бо вони щось знайшли у нього в телефоні. Ноутбук та мій телефон вони повернули адвокату, оскільки там нічого немає“, – пояснює дружина.
Марія каже, що вона подаватиме апеляцію на вирок “суду”, яка, ймовірніше, проходитиме у московському суді.
Козлова не розуміє, чому українська влада вже два роки лише говорить про напрацювання механізмів зі звільнення цивільних заручників. Рідним чиновники постійно кажуть, що робота йде, але родини не бачать реальних результатів. Жінка розуміє, що не можна все розголошувати, але їй та іншим хотілося б мати більше інформації про те, що робиться для повернення їхніх рідних додому.
За інформацією МІПЛ, Івана Козлова судила колегія з трьох так званих суддів. Перша – Світлана Кураєва раніше працювала в Димитровградському міському суді Ульяновської області РФ. Другий – Айрат Галлямов працював суддею в Казані, допоки у вересні 2023-го Володимир Путін не перевів його до окупаційного обласного суду в Херсоні. Третій – українець Віктор Можелянський, який до окупації Криму працював там суддею Київського райсуду Сімферополя, однак у 2014-му зрадив присягу й перейшов під юрисдикцію РФ. Відомо також, що на посаді окупаційного судді він засудив євромайданівця Олександра Костенка, розглядав справу заступника голови Меджлісу кримськотатарського народу Ільмі Умерова, а у 2018-му відправив у СІЗО українських моряків, яких росіяни взяли в полон у Керченській протоці. У 2015 році Генпрокуратура України оголосила Віктору Можелянському підозру у держзраді, а в червні 2021-го його викликали для вручення підозри за статтею 438 ККУ — порушення законів і звичаїв війни.
