Щоб протидіяти злочинам ненависті, правоохоронці мають навчитися їх ідентифікувати – Катерина Левченко
Для того щоб правоохоронні органи могли відповідно реагувати на злочини ненависті, потрібно спочатку навчити їх правильно ідентифікувати такі злочини. І це має бути комплексна програма, яка охоплює всі сфери навчання працівників силових та судових структур.
Про це Урядова уповноважена з ґендерних питань Катерина Левченко розповідає в інтерв’ю Експертному центру з прав людини.
За словами ґендерної уповноваженої, в багатьох випадках заподіяння ушкоджень тяжкого ступеня є свідомим вчинком на ґрунті ненависті і такі злочини треба правильно ідентифікувати. Адже за своєю природою вони пов’язані зі стосунками мікровлади, коли одна людина хоче підкорити другу.
“Психологи вже довели, що насильство чоловіка над жінкою є проявом слабкості чоловіка в порівнянні з жінкою, його залежністю від такого способу самоствердження, коли він не може реалізувати себе в іншій сфері. Для того щоб ідентифікувати злочини, що були скоєні на ґрунті ненависті, потрібні фахові знання в питаннях ґендерних відносин і не тільки. Я вважаю, що це серйозний виклик для системи правоохоронних органів, для юриспруденції, оскільки регуляторні норми, професійні стандарти, які б могли допомагати практикам, перебувають у стані “work in progress”, – зауважує Левченко.
Вона наводить приклад того, як постраждалі від домашнього насильства жінки можуть стикатися зі стереотипами “б’є – отже любить”. Тобто, якщо певний відсоток представників правоохоронних органів вважає, що домашнє насильство – це приватне питання і жінка не має виносити назовні сімейні проблеми, у таких справах складно збирати докази, бо слідчий не зверне уваги на те, що може бути доказом.
Левченко вважає, що цьому потрібно навчати, зокрема у вищих навчальних закладах, де готують курсантів-студентів, що проходять базову та первинну професійну підготовку.
“Але поки, на жаль, у таких вузах є лише поодинокі курси… І тому виникає логічне запитання: як людина, що має вищу освіту, буде враховувати ґендерну складову, коли в рамках навчальної підготовки вона цього не вивчала? Можливо, ця людина добре вчилася, багато читала. Але вона не знає, що таке ґендерні аспекти кримінальної юстиції й не може ідентифікувати злочини, які були скоєні на ґрунті ненависті”, – каже урядовиця.
Вона розповіла, що наразі в 10 навчальних закладах сектору безпеки та оборони реалізується проєкт з оцінювання ґендерної складової освітніх програм, після чого заплановано видання методичних рекомендацій.
У відомстві Левченко після завершення цієї ініціативи очікують побачити не виокремлений предмет, присвячений ґендерним питанням, а комплексні рішення, коли ґендерні питання будуть інтегровані в різні предмети.
“Для прикладу: говоримо про торгівлю людьми в рамках навчальної дисципліни – маємо говорити і про документи та підходи, що регулюють цю сферу; розглядаємо трудове право – маємо говорити про права трудящих із сімейними обов’язками. Скільки юристів знають, як реалізовувати цей концепт? І як, скажімо, капітан Петренко поєднує сімейні обов’язки зі службою, коли йому треба забрати дитину з дитячого садочка о п’ятій годині вечора, тому що садочок у цей час закривається? Ґендер – це ж не тільки про жінок, це і про права чоловіків. Але вони про це знають?” – пояснює ґендерна уповноважена.
Вона також зауважила, що наразі в українському суспільстві громадяни часто не відчувають, що таке дискримінація, коли їх дискримінують. Тому завдання громадянського суспільства та держави – формувати культуру сприйняття громадянами своїх прав і ґендерних аспектів, а після ідентифікації порушень – реагувати.
“Тобто ми говоримо не про односторонні дії, а про спільне творення системи реагування на такі порушення”, – зазначила Левченко.
