Що таке злочин геноциду, як його довести і чи є ознаки геноциду українців

Дата: 28 Червня 2022 Автор: Онисія Синюк

Щодня під час повномасштабної війни Росія забирає життя, здоров’я, домівки та засоби існування в сотень українців. Способи, в які вона це робить, вже визнали геноцидом Верховна Рада України та парламенти кількох країн, а низка правозахисних інституцій уже почала збирати докази скоєння цього злочину проти України.

У міжнародному праві немає офіційної ієрархії злочинів, але геноцид часто виділяють окремо, називаючи “злочином злочинів”. Через такий його “особливий” статус неюридична спільнота часто зловживає терміном, а юридична, навпаки, уникає його використання. Однак говорити про геноцид потрібно – ретельно досліджувати вчинені діяння та зіставляти їх з офіційним визначенням. Вироки ж завжди ухвалюються лише компетентним судом.

Про те, які унікальні елементи відрізняють геноцид від воєнних злочинів та злочинів проти людяності, хто має юридично визнавати геноцид і як має реагувати світова спільнота, щоб йому запобігти, пояснює в матеріалі юристка-міжнародниця, правова аналітикиня Центру прав людини ZMINA Онисія Синюк.

Фото: Сергій Кочмарський / ZMINA

Що таке геноцид і як виникла його концепція

Коли ми чуємо про геноцид, зазвичай перше, що спадає на думку – це геноцид єврейського народу в часи Другої світової війни. І це не дивно, адже значною мірою саме у відповідь на ці події Рафаль Лемкін запропонував концепцію злочину геноциду, однак, до статуту Нюрнберзького трибуналу геноцид як окремий злочин не був включений, а сам Трибунал розглядав лише злочини, вчинені в ході збройного конфлікту.

Бачення Лемкіна було втілене вже 1948 року в Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього.

Визначення геноциду, що міститься в статті ІІ Конвенції, чітке і вичерпне – це вчинення однієї з наступних дій з наміром знищити, повністю або частково, будь-яку національну, етнічну, расову або релігійну групу як таку:

a)вбивство членів такої групи;

b) заподіяння серйозних тілесних ушкоджень чи розумового розладу членам такої групи;

c) умисне створення для групи таких життєвих умов, які розраховані на повне чи часткове її фізичне знищення;

d) заходи, розраховані на запобігання дітонародження в середовищі такої групи;e) насильницька передача дітей з однієї людської групи в іншу.

Отже злочин геноциду передбачає три ключові невід’ємні складові:

здійснення будь-якого з діянь, передбачених статтею ІІ;

здійснення їх проти захищеної групи (національної, етнічної, расової чи релігійної);здійснення з метою знищити таку групу цілком або частково.

Будь-яке з діянь, зазначених в статті ІІ, може кваліфікуватися як геноцид, а не як воєнний злочин чи злочин проти людяності, лише якщо воно спрямоване проти захищеної групи з метою знищити її цілком чи частково.

Приклади подій визнаних геноцидом у світі

Лише кілька подій за всю історію були визнані геноцидом компетентними органами:

1.Геноцид в Руанді 1994 року, що розглядався Міжнародним трибуналом щодо Руанди;

2.Події 1995 року у Сребрениці, визначені Міжнародним трибуналом щодо колишньої Югославії та Міжнародним Судом ООН в окремих провадженнях;

3.В деяких справах, в яких були висунуті звинувачення в геноциді, провадження ще тривають, як от у випадку справи Омара Хассана Ахмад аль-Башира, що розглядається в Міжнародному кримінальному суді щодо подій у Дарфурі (Судан).

Як довести, що вчинений злочин геноциду

Перелік захищених груп, зазначений у Конвенції, вичерпний. При початковому розгляді проєкту Конвенції пропонувалися й інші варіанти, наприклад, політичної групи, але через необхідність досягнення компромісу між державами до фінальної редакції дійшли тільки чотири, хоча це не обмежує можливість держав на національному рівні при визначенні злочину геноциду виділяти й інші групи.

Для доведення наміру геноциду у першу чергу потрібно визначити, про яку саме групу йдеться. Потрібно довести, що у цієї групи людей є спільна групова ідентичність, і що був намір знищити їх як членів цієї групи, а не тому, що вони не є членами іншої групиі Bosnia 2007 Judgment, 193-195. Тобто намір знищити “всіх, хто не є росіянином” не підійде.

Якщо говорити про знищення групи частково, окремо потрібно довести, що та частина, про намір знищення якої йдеться, є достатньо значною, щоб таке знищення вплинуло на групу в ціломуі Bosnia 2007 Judgment, 198. В цьому контексті також враховуються можливості злочинця, яка територія знаходиться під його контролем. Важливо також, на яку саме частину групи були спрямовані дії, що підпадають під злочин геноциду – намір довести легше, якщо це були особи, що уособлюють групу, є очільниками групи чи невід’ємними для її виживанняі Prosecutor v. Krstic, Case No. ICTY-IT-98-33, Judgment, 12 and 587.

Найважчим для доведення є сам намір, який є центральним для злочину геноциду. Чи можливо це без зізнання злочинця? У розгляді справ щодо геноциду, намір прослідковували із "загального плану"і Bosnia 2007 Judgment, 373 та системних, послідовних діянь, спрямованих на знищення певної захищеної групиі “Guatemala: Memory of Silence,” Commission for Historical Clarification, February 1999, 111. На практиці, це означає аналіз офіційних заяв та політик, діянь, передбачених статтею II Конвенції, в їх сукупності – чи були вони системними та послідовними, спрямованими на знищення певної групи чи її частини. Геноцид не може бути спонтанним, імпровізованим, тому намір повинен прослідковуватися із сукупності заяв та конкретних діянь, що формують план чи політику.

Кількість жертв, при цьому, не є критерієм.

Які дії Росії в України підпадають під визначення геноциду?

Юридичне визнання подій в Україні геноцидом можливе лише компетентним судом після проведення розслідування. Це, однак, не позбавляє експертів можливості вивчати ситуацію та оприлюднювати дослідження, і цей процес уже розпочався – 27 травня New Lines Institute та Raoul Wallenberg Centre for Human Rights оприлюднили свій незалежний юридичний аналіз щодо порушення Росією Конвенції про злочин геноциду.

Тож за попередньою оцінкою, що базується на даних цього звіту та звітах інших незалежних документаторів, можна говорити про наявність ознак злочину геноциду щодо українців.

Нижче наводимо окремі діяння, які можуть свідчити про намір знищити українців як окрему групу. 

1.Вбивство членів такої групи. 

Звіти незалежних документаторів фіксують численні вбивства цивільних осіб, що були вчинені на окупованих російськими військами територіях. Human Rights Watch зафіксували 32 випадки позасудових страт російськими військами у Київській та Чернігівській областях. Трупи лежали на вулицях звільнених територій, а масові поховання і досі продовжують знаходити. Також продовжує зростати кількість виявлених місць масових поховань у Маріуполі. У багатьох вбитих були ознаки катувань, зв’язані за спиною руки та кульові ураження, а не осколкові.

 2.Заподіяння серйозних тілесних ушкоджень чи розумового розладу членам такої групи. 

Документатори зафіксували випадки тортур, публічних страт. Російські військові також утримували українців в підвалах, забороняючи виходити під загрозою розстрілу та періодично розігрували страти, забираючи по одному або по кілька людей з підвалу, повідомляли їм, що збираються їх розстріляти, одягали на голову мішок та стріляли поряд. Фіксувалися також випадки побиття та зґвалтувань, а також зґвалтувань з примусом дітей чи батьків спостерігати. 

3.Навмисне створення для якої-небудь групи таких життєвих умов, що розраховані на повне чи часткове фізичне знищення її. 

Російські військові вчиняють велику кількість діянь, спрямованих загалом на створення таких життєвих умов, що розраховані на знищення українців. У більшому масштабі, це прицільні обстріли цивільних кварталів та інфраструктури, позбавлення осіб, які знаходяться на обстрілюваних або окупованих територіях житла, свободи пересування, доступу до газу, електроенергії, води. Це також знищення медичної інфраструктури, що перешкоджає наданню належної медичної допомоги та сприяє, разом з відсутністю доступу до базових послуг, поширенню хвороб. Російські війська не пропускають необхідну гуманітарну допомогу до територій, що знаходяться під їх контролем, і відбирають зерно та іншу продукцію у аграріїв, позбавляючи їх заробітку й можливості реалізувати продукцію на територіях, де це необхідно, відправляючи продукцію в Крим та за межі України. Це все здійснюється в умовах неможливості виїхати з окупованих територій, постійних обстрілів, в тому числі і гуманітарних коридорів.

В окремих випадках, як у селищі Ягідне Чернігівської області, окупанти утримували в невеликому і непристосованому для такої кількості людей підвалі школи більше трьохсот людей, дозволяючи вийти лише раз на день, а в деякі дні вийти не можна було взагалі. Два дні в підвалі взагалі не було світла, обмежені запаси їжі, нестача повітря – близько десяти людей загинули від задухи. 

4.Заходи, розраховані на запобігання дітородіння в середовищі такої групи. 

Зґвалтування може бути заходом, розрахованим на запобігання дітородіння в середовищі групи, коли особа, постраждала від цього злочину, внаслідок цього відмовляється від дітородінняі Akayesu, ICTR-96-4-T, Trial Chamber Judgment, 2 September 1998, 508. Близько 25 дівчат і жінок у віці від 14 до 24 років російські військові систематично ґвалтували під час окупації, в підвалі одного з будинків в Бучі. Російські солдати сказали їм, що вони будуть ґвалтувати їх так, що вони не захочуть сексуальних контактів з будь-яким чоловіком і не зможуть народжувати українських дітей. 

5.Насильницька передача дітей з однієї людської групи в іншу. 

Сьогодні наводяться різні цифри щодо кількості дітей, які були незаконно вивезені в Росію, але для кваліфікації кількість – не аргумент. Найбільшу небезпеку становить вивезення 2 тисяч дітей-сиріт або позбавлених батьківського піклування, враховуючи заплановані зміни до законодавства РФ щодо спрощення процедури усиновлення українських дітей російськими родинами. 

Які інституції можуть юридично визнавати злочин геноциду та карати винних?

Юридичне визнання геноциду можливе лише компетентними судовими органами. Наприклад, стаття IX Конвенції про геноцид передбачає, що справи щодо відповідальності окремої держави за геноцид розглядаються в Міжнародному Суді ООН.

Справи щодо відповідальності окремих осіб на міжнародному рівні можуть розглядатися в Міжнародному кримінальному суді.

Для розгляду таких справ можуть створюватися також судові установи ad hoc такі, як Міжнародний трибунал щодо колишньої Югославії, Міжнародний трибунал щодо Руанди та інші.

Крім того, розгляд справ щодо злочину геноциду може проводитися і на національному рівні, це передбачено конвенцією. Якщо держава має відповідні статті у кримінальному кодексі (зокрема, в Кримінальному кодексі України це стаття 442), вона може розглядати справу самостійно.

Для таких злочинів як геноцид в деяких державах також передбачена універсальна юрисдикція. Тобто, держави, які передбачили відповідальність за злочин геноциду за своїм законодавством, а також положення про універсальну юрисдикцію, можуть розглядати справи щодо геноциду навіть в тому випадку, якщо злочин був вчинений на території іншої держави, особами, що не є їхніми громадянами, та щодо осіб, які не є їхніми громадянами.

Іноземні держави визнають злочини РФ в Україні геноцидом. Яке це має значення?

Політичні заяви держав не мають юридичної сили. Однак, вони мають свою роль.

По-перше, міжнародно-правова система багато в чому залежить від політичної волі держав. Саме завдяки наявності політичної волі були створені Трибунали для розгляду злочинів, вчинених в колишній Югославії та Руанді. Завдяки політичній волі інших держав та України зараз триває активний процес напрацювання моделі створення трибуналу щодо злочину агресії.

Заяви про визнання геноциду – це демонстрація політичної волі держав. Крім того, такі заяви є індикатором, що ці держави готові допомагати в документуванні та розгляді справ щодо злочину геноциду – враховуючи складність доведення, його тривалість та високі витрати на документування та кваліфікацію, підтримка в розгляді справ щодо геноциду надзвичайно важлива.

Згадані заяви також привертають увагу до злочинів, які мають ознаки геноциду, і створюють політичний тиск на інші держави та інституції в контексті зобов’язання попередити геноцид. Це зобов’язання передбачене Конвенцією про геноцид і може проявлятися, зокрема, у будь-яких політичних та дипломатичних заходах (публічний тиск на політичне лідерство РФ, сприяння в організації гуманітарних коридорів та забезпечення гуманітарної допомоги людям, що залишилися на окупованих територіях тощо), спрямованих на попередження геноциду.

Загалом світова спільнота зобов’язана попереджувати геноцид, реагувати, коли фіксуються ситуації та події, що мають ознаки геноциду або створюють небезпеку геноциду. Перед Україною, в свою чергу, стоїть завдання документувати злочини, правильно їх кваліфікувати та не давати можливість світовій спільноті їх ігнорувати.

Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: