Затриманий та катований Асан Ахтемов – мій родич: історія, яку не розкажуть російські пропагандисти
Наслідки від російської агресії, переконана, зачепили життя кожного українця. Багато українських сімей переживають власну трагедію, пов’язану з втратою, затриманням, ув’язненням або зникненням близьких їм людей.
Затримання 3–4 вересня в тимчасово окупованому Криму п’яти кримських татар за сфабрикованою російським окупантом та політично вмотивованою справою про “диверсію на ділянці газопроводу” зачепило безпосередньо і мою родину.
Серед арештованих зараз за ґратами перебуває чоловік моєї троюрідної сестри Асан Ахтемов.
За сфабрикованими обвинуваченнями з нього та його брата Азіза роблять диверсантів – виконавців злочину та відкрили кримінальне провадження за частиною першою статті 281 Кримінального кодексу РФ “Диверсія”. За цими обвинуваченнями передбачається позбавлення волі на строк від 10 до 15 років.
6 вересня Наріману Джелялу, Асану та Азізу Ахтемовим російський окупаційний суд обрав запобіжний захід – утримання під вартою до 4 листопада.
Брати Ахтемови зазнавали страшних фізичних і психологічних катувань та тиску. Класика ФСБ, через яку пройшли сотні наших громадян: з них вибивали “зізнання”. Зізнання в злочині, до якого вони не мають жодного стосунку, а також “свідчення” під політичним замовленням Кремля виставити Нарімана Джеляла як організатора “диверсій”.
Коли Асана заводили до зали суду, його зміг побачити батько та невістка (до самої зали суду не пустили жодного з родичів). Вони сказали, що він дуже погано виглядав.
У державного “адвоката” була протилежна версія: “Асан себе добре почуває, він тільки скаржиться на нудоту і біль у животі”.
Тож сьогодні я хочу трохи розповісти про Асана.
Він народився 5 грудня 1989 року в селі Левадки Сімферопольського району, АРК. Мати Асана Зарема працювала медичною сестрою в лікарні Сімферополя, а батько Іслям працював у друкарні міста. Зараз вони на пенсії.
У 2007-му Асан вступив до Кримського інституту інформаційно-поліграфічних технологій Української академії друкарства за спеціальністю “інженер-технолог поліграфічних технологій”.
П’ять років, починаючи з 2015-го, Асан працював у кримськотатарській газеті “Авдет”.
Необхідність заробляти гроші на утримання сім’ї змусила хлопця протягом останнього року підпрацьовувати в доставленні їжі.
На моїй троюрідній сестрі Репіці він одружився за рік до окупації. Вже через рік вони стали батьками сина Рефата. Через ще кілька років у них народилася донька Сафіє. Асан – чудовий батько та син. Він також опікується своїми літніми батьками.
Перші роки після весілля Асан та Репіка жили з його батьками, а рік тому переїхали на орендовану квартиру, звідки його і вивезли російські силовики.
Уночі 3 вересня, приблизно об 11–12-й ночі, до їхнього помешкання ввірвалися люди в масках і бронежилетах без розпізнавальних знаків і одразу без жодних пояснень забрали Асана та відібрали всі телефони. Дружина каже, що вона навіть нічого не встигла сказати своєму чоловіку. На запитання Репіки, куди й чому забрали її чоловіка, була відповідь, що зараз прийде слідчий і все пояснить.
Після фактично викрадення Асана до квартири прийшли люди в цивільному, які назвалися та не надали документів. Дружині без жодних пояснень показали якийсь документ, з якого вона нічого не змогла зрозуміти, і почали проводити обшук. Зі “слідчими”, як потім виявилося, було також двоє “понятих”.
Уже під ранок приїхали кінологи із собаками й стали оглядати та фотографувати їхню машину, яку опечатали й відвезли на евакуаторі.
Тільки після 10-ї години насипного ранку Репіка змогла вийти з дому до сусідів, щоб зателефонувати свекру, який приїхав і забрав дітей.
Родичі досі не мають зв’язку з Асаном, їх не допускають на зустріч з ним та не дозволяють говорити навіть телефоном.
До нього досі не пустили незалежного адвоката, з яким родина Асана уклала договір.
Адвокат, який був назначений Асану російською окупаційною владою, Глушко Олег Володимирович, повідомив, що той нібито відмовляється від незалежного адвоката і не хоче з ним зустрічатися та розмовляти. Повірити в це, звісно, важко.
Він також повідомив, що Асана відправлять на 21 день на експертизу до психіатричного диспансеру.
Дружина Асана жодного разу з моменту російської окупації Криму не їздила на материк, а Асан лише тричі. Перший раз – три роки тому, щоб подати документи на ID-картку і закордонний паспорт. Другий раз – щоб забрати ID-паспорт, закордонний паспорт на той час ще не був готовий. Через пандемію коронавірусу не виїжджав. Свій закордонний паспорт Асан забрав тільки цього року, виїхавши на один день до Херсонської області.
Асан з Азізом дійсно дружили. Часто приїжджали один до одного в гості. З Наріманом Джелялом Асан познайомився, коли працював у газеті “Авдет”. Вони відтоді спілкувалися та разом ходили на різні кримськотатарські заходи в Криму, відвідували “суди” та підтримували родичів заарештованих. Напевно, через таку активність Асан і потрапив до поля зору ФСБ.
Ця історія є, на жаль, тією сповненою тиску та страху дійсністю, про яку навряд розкажуть російські пропагандисти. Натомість вони знову говоритимуть про українських фашистів і диверсантів, які є загрозою “мирній” Росії.
Переконана також, що репресії останніх днів є помстою за Кримську платформу. Включно з новим затриманням: у ніч на 8 вересня в селі Молодіжне обшукали будинок колишнього члена сімферопольського Меджлісу кримськотатарського народу Ельдара Менсітова. Його вивезли в невідомому напрямку. 18 червня 2021-го Ельдар давав у “Вірменському міському суді” свідчення як свідок захисту в справі проти лідера кримських татар Мустафи Джемілєва, якого судять у Криму заочно.
Така вона – гірка окупація під фанфари росіян на міжнародних майданчиках про “щасливе буття кримчан”.
Еміне Джеппар, перша заступниця міністра закордонних справ України
