Заручники системи: чи можна було запобігти загибелі людей у колонії в Запорізькій області?

Росія продовжує обстріли цивільної інфраструктури, знищує українські міста й села, вбиває мирних жителів, руйнує їхні домівки та намагається стерти з лиця землі українську націю. Не винятком є й обстріли установ виконання покарань, інтернатних закладів, психіатричних лікарень та інших місць несвободи. Водночас на відміну від інших цивільних об’єктів люди в цих закладах не можуть самостійно обирати, чи евакуюватися з небезпечних районів або навіть чи переходити в укриття. Тобто тут безпека їхнього життя та здоров’я в разі обстрілу повністю залежить від держави.

Так, унаслідок російського удару КАБами 29 липня в Біленьківській виправній колонії в Запорізькій області загинуло 16 людей, ще 44 людини були госпіталізовані з пораненнями.

Чи можна було запобігти трагедії? Правозахисники, які опікуються правами в’язнів, та Офіс Омбудсмана вважають, що так. Адже вони неодноразово закликали провести евакуацію цього пенітенціарного закладу, що розташований у зоні постійних обстрілів російськими військами.

Варто додати, що подібні ризики загибелі людей унаслідок обстрілів є й у багатьох інших місцях несвободи. Ці ризики зумовлені двома основними факторами.

Перший пов’язаний з укриттями цивільного захисту. Тобто вони або взагалі відсутні в закладі, або не відповідають вимогам до захисних споруд. Крім того, в установах можуть свідомо не дотримуватися безпекових заходів, наприклад сигнал “Повітряна тривога” в регіоні ігнорується працівниками закладу та не здійснюється переміщення утримуваних до укриттів.

Другий фактор ризику – це те, що не проводиться або несвоєчасно проводиться евакуація утримуваних / релокація установ з небезпечних регіонів, наближених до кордону з РФ чи лінії розмежування.

Так, Офіс Омбудсмана в результаті моніторингових візитів у 2024 році встановив, що серед місць несвободи, які підпорядковані Міністерству юстиції, повністю відсутні укриття в таких установах:

• Миколаївський слідчий ізолятор;
• Житомирська установа виконання покарань (№ 8);
• Чернігівський слідчий ізолятор;
• Коростенська виправна колонія (№ 71);
• Черкаський слідчий ізолятор;
• Одеський слідчий ізолятор;
• Ізмаїльський слідчий ізолятор;
• Запорізький слідчий ізолятор;
• Дрогобицька виправна колонія (№ 40).

Крім того, у своїй спеціальні доповіді про дотримання прав людини в місцях несвободи за 2023 рік Офіс Омбудсмана зазначив, що 31 установа не має укриттів (сховищ та протирадіаційних укриттів) для захисту від ракетних ударів засуджених та осіб, узятих під варту. В доповіді наголосили, що існує потреба в будівництві нових захисних споруд у цих установах, а ще шість установ потребують реконструкції наявних захисних споруд. Утім, попри відсутність або непридатність укриттів ці установи продовжили функціонувати.

Проблема з неевакуйованими установами виконання покарань з територій, які наближені до зони бойових дій, на жаль, не нова. Спочатку у 2014, а згодом у 2022 році ціла низка місць несвободи опинилася в окупації. Лише 2022 року на непідконтрольній Україні території опинилися сім установ виконання покарань. Всього понад 20 установ зараз перебуває на окупованій території. Чисельність людей, які наразі перебувають в установах на тимчасово окупованих територіях України, невідома.

Крім ризику опинитися в окупації, розташовані поблизу зони бойових дій місця несвободи перебувають під постійним ризиком обстрілів, що становить загрозу життю і здоров’ю в’язнів та персоналу закладів. Так, 2024 року зазнали обстрілів такі пенітенціарні установи: ДУ “Оріхівська виправна колонія (№ 88)”, ДУ “Криворізька установа виконання покарань (№ 3)”, ДУ “Качанівська виправна колонія (№ 54)”, ДУ “Селидівська виправна колонія (№ 82)”, ДУ “Біленьківська виправна колонія (№ 99)”, ДУ “Конотопська виправна колонія (№ 130)”, ДУ “Дніпровська установа виконання покарань (№4)”, ДУ “Полтавська виправна колонія (№ 64)”, ДУ “Запорізький слідчий ізолятор”.

Тобто й та сама Біленьківська виправна колонія, удар бомбами по якій 29 липня вбив 16 людей. Тоді, у 2024-му, через влучання БпЛА з вибухівкою по території ДУ “Біленьківська виправна колонія (№ 99)” засуджені зазнали тілесних ушкоджень. Однак це не стало підставою для ухвалення рішення про евакуацію утримуваних або релокацію установи. Як наслідок, у результаті обстрілу 29 липня 16 людей загинули й понад 40 зазнали поранень. Це найбільша трагедія за кількістю жертв у місцях несвободи з початку російської збройної агресії. Родичі й близькі ув’язнених тривалий час перебували в невідомості щодо своїх близьких, адже Державна кримінально-виконавча служба не виходила на контакт із родинами, її гаряча лінія не працювала. І лише на третій день після трагедії, 31 липня, ДКВС оприлюднила номер гарячої лінії для родичів.

Водночас цієї трагедії можна було уникнути. За повідомленням Омбудсмана, за два місяці до обстрілу представник Уповноваженого з прав людини в місцях несвободи Віталій Нікулін порушував це питання на окремій нараді з керівництвом Мін’юсту: заступником міністра юстиції України Євгеном Пікаловим та начальником Департаменту з питань виконання кримінальних покарань Євгеном Горобцем. Зокрема, йшлося про евакуацію саме цього місця несвободи. Працівники міністерства взяли інформацію до уваги, організували наради на місцевому рівні, але своєчасних дієвих заходів з релокації установи або евакуації людей, як ми бачимо, не здійснили.

Окрім цього, громадська організація “Захист в’язнів України” ще 2023 року зверталася до Запорізької облдержадміністрації із запитом щодо евакуації цієї установи, попереджаючи про небезпеку. До представників організації неодноразово надходили скарги від засуджених щодо високої ймовірності завдавання ракетного удару через наближеність до зони бойових дій. Але, як і у випадку із закликами від Офісу Омбудсмана, жодних заходів не було здійснено.

Правозахисні організації наразі вимагають від держави провести ефективне розслідування і притягнути винних осіб до відповідальності. Але найважливіше – забезпечити евакуацію утримуваних / релокацію інших установ, які перебувають у зоні ризику. Адже коли держава проголосила у 27-й статті Конституції України, що кожна людина має невіддільне право на життя, то її обов’язком стало захищати життя людини. І цей обов’язок поширюється на всіх без винятку громадян України. Право кожного на життя охороняється законом. Під обов’язком держави з реалізації права на життя розуміється зобов’язання держави створювати належні умови для реалізації цього права. Це зобов’язання також Україна взяла під час ратифікації Європейської конвенції з прав людини, стаття 2 якої проголошує право на життя. У своїх рішеннях щодо статті 2 ЄСПЛ неодноразово підкреслював, що держава зобов’язана захищати право на життя осіб, які утримуються під її контролем, шляхом вживання практичних превентивних заходів безпеки для захисту утримуваних осіб. Такі особи перебувають в уразливому становищі, і державні органи зобов’язані захищати їхнє право на життя.

Марина Демура, експертка Центру прав людини ZMINA, моніторка НПМ, к.ю.н., викладачка в Національному юридичному університеті імені Ярослава Мудрого