Якби не було геноциду кримськотатарського народу 1944 року, не було б і тимчасової окупації Криму
У День геноциду кримськотатарського народу істориків часто запитують про цифри. Але дуже важко виміряти ними людське горе. Ще важче порівнювати…
Як можна порівняти горе матері, яка втратила своїх дітей, з горем дитини, яка загубилася десь на залізничній станції? Неможливо порівняти з горем батька, який повернувся з війни й не знайшов своєї родини?
Обшуки помешкань кримських татар на світанку, їхнє переслідування з початку тимчасової окупації Криму 2014 року стали болючим нагадуванням подій іншої весни – 1944 року. Окупація Кримського півострова призвела до ретравматизації кримськотатарської спільноти. Тепер народжена у 90-х роках молодь чудово зрозуміла, про що були історії їхніх бабусь та дідусів.
Страх повторної депортації був неймовірно великий.
Депортація кримськотатарського народу була одним з наймасовіших злочинів радянського режиму. Це не було переслідуванням окремої групи чи соціального класу, це була тотальна депортація.
Для Радянського Союзу найголовніше було стерти всі сліди існування цього народу, починаючи з архітектурних форм у Криму та завершуючи енциклопедіями й мапами.
Американські дослідники Радянського Союзу в 1950 роках писали, що не бачать цього народу. Вони робили висновок, що радянська влада його знищила, як нацисти євреїв під час Голокосту. Лише в 1970 роках вдалося почути голос кримських татар з ідеєю про повернення.
І кримським татарам вдалося повернутися, попри все. На відміну від інших народів, які вигадали собі в Радянському Союзі батьківщини, асимілювалися та розчинилися. Кримські татари збереглися, крізь час несли пам’ять про дім і спромоглися повернутися додому.
Мене запитували, якими є наслідки депортації кримських татар. Але ж це ж очевидно, що 2014 рік є наслідком 1944 року. Якби не було виселення цілого народу, повної демографічної зміни складу півострова, не було б і 2014 року.
Я пам’ятаю, як на початку нульових я прийшов у свою школу в Сімферополі й цього дня на уроці були лише хлопці.
Солідарність – вкрай важлива. Це відчуття болі іншого здатне не тільки об’єднати, а й створити пам’ять про минуле та наші сподівання про майбутнє.
