Як урятувати кримських політв’язнів від смерті в російській тюрмі
З початком повномасштабної війни увага суспільства до переслідувань цивільних у тимчасово окупованому Криму, як і до історій кримських політв’язнів, стала помітно слабшати. У вересні минуло рівно чотири роки з дня останнього звільнення незаконно засуджених окупаційною владою громадян України. Тоді цей обмін був чи не наймасштабнішим: до України повернулося 35 бранців Кремля, зокрема Олег Сенцов, Станіслав Клих, Едем Бекіров, Володимир Балух та інші. На жаль, ані обмінів, ані звільнень українських політичних в’язнів після цього не відбувалося.
Протягом цих чотирьох років до України повернулися деякі бранці, але лише ті, у яких закінчився строк ув’язнення. Так, у грудні 2020 року, після трирічного перебування в російській в’язниці, повернувся викрадений спецслужбами й незаконно засуджений Олександр Шумков. У березні 2021 року, після чотирьох років відбування покарання в РФ, вийшов на волю політв’язень Гліб Шаблій. У травні 2023 року повернувся на Батьківщину політв’язень Микола Шиптур, якого росіяни ув’язнили на дев’ять років, та пізніше, у червні цього ж року, після закінчення відбування незаконного позбавлення волі терміном у шість із половиною років, повернувся бранець Кремля Андрій Захтей.
Водночас кількість політичних в’язнів постійно зростає. У тимчасово окупованому Криму та в РФ продовжують безпідставно засуджувати цивільних до неймовірних термінів позбавлення волі за статтями про тероризм та шпигунство, які передбачають до 20 років перебування за ґратами.
Нині майже дві сотні громадян України перебувають у в’язницях тимчасово окупованого Криму або були етаповані до колоній на території РФ. Але в умовах повномасштабної війни про звільнення цих людей на міжнародному рівні зараз згадують нечасто. Звісно, у сьогоднішніх реаліях значно збільшилася та продовжує зростати кількість військовополонених, про яких влада говорить частіше та яких час від часу вдається обміняти на російських військових. Але цивільні, які вважаються політичними в’язнями, і полонені військовослужбовці є двома різними, нерівноцінними категоріями людей, обміни яких на цьому етапі не можуть бути взаємозамінними.
У затриманнях і вироках політичних в’язнів є деяка закономірність: окупаційна влада переслідує цивільних осіб через політичні погляди, етнічну чи релігійну належність. Як і в період 2014–2022 років, найбільше утисків у Криму нині зазнають кримські татари, громадянські журналісти та активісти руху “Кримська солідарність”. Останні затримання кримських татар у Бахчисараї відбулися відносно недавно: в серпні цього року співробітники ФСБ провели обшуки й затримали шістьох кримських татар у справі “Хізб ут-Тахрір”. Тож, якщо раніше нам було відомо про 180 політичних в’язнів, сьогодні до загального переліку додалися ще шість імен – Руслан Асанов, Сейдамет Мустафаєв, Ремзі Німетулаєв, Абдулмеджит Сейтумеров, Аметхан Умеров та Ельдар Якубов.
Самі політичні в’язні та їхні родичі сприймають такі дії окупаційної влади Криму як акт продовження геноциду кримськотатарського народу. Крім того, що спецслужби безпідставно проводять обшуки, а так звані “суди” незаконно засуджують людей до великих строків ув’язнення, досить показовим є те, у яких умовах потім перебувають політв’язні. Здебільшого їх продовжують переслідувати працівники ФСБ, які тиснуть на самих політв’язнів та членів їхніх родин. Про гарантії дотримання окупаційною владою концепції прав людини годі й казати – політв’язні постійно перебувають у жахливих умовах, зазнають катувань, нелюдського ставлення та приниження, кримським татарам забороняють практикувати свої релігійні обряди. Працівники пенітенціарних установ знаходять будь-які причини, щоб поміщати політв’язнів до штрафних ізоляторів, аби зламати їхній людський дух.
Ще одним серйозним порушенням прав людини та інструментом тиску є систематична відмова в наданні медичної допомоги, що, відповідно до Женевських конвенцій, прирівнюється до тортур. Наразі ми знаємо про близько 40 осіб, які не отримують належного медичного обслуговування. Хтось із них мав серйозні хронічні захворювання ще до ув’язнення, хтось набув захворювань уже після арешту, дехто пережив катування і нелюдське ставлення, що спричинило проблеми з фізичним і ментальним здоров’ям. Проте керівники СІЗО та в’язниць забороняють ув’язненим отримувати передачі з ліками, ігнорують їхні скарги на погіршення стану здоров’я, відмовляють у наданні меддопомоги й роблять це свідомо. Тобто в місцях позбавлення волі навмисне створюються такі умови, щоб політв’язні, які мають інвалідність, тяжкі хронічні захворювання чи є літніми людьми, та ув’язнені на тривалий термін просто не змогли дожити до кінця строку та вийти на свободу. Так, на жаль, сталося з Костянтином Ширінгом і Джемілем Гафаровим у лютому 2023 року.
Поки політв’язні перебувають у СІЗО на Кримському півострові, у їхніх рідних, адвокатів та активістів ще є надія, що ситуацію з медичним обслуговуванням можна якось покращити. Принаймні, коли вони перебувають поруч, є більше шансів, що все ж таки необхідні медичні препарати дійдуть до отримувача. Але ув’язнених часто етапують до віддалених на пенітенціарних установ на території РФ, і рідним та адвокатам набагато важче щось зробити в такій ситуації. Вони, звісно, намагаються домогтися переведення політв’язня ближче до дому, але зазвичай це не приносить жодного результату.
Зараз Російська Федерація продовжує використовувати свої інструменти тиску і порушення прав людини щодо кримських політичних в’язнів, масово переміщуючи хворих бранців до СІЗО і колоній на території РФ. Так, тільки протягом останніх двох місяців з тимчасово окупованого Криму етаповано Ірину Данилович, Амета Сулейманова, Азамата Єюпова та Халіла Мамбетова. Крім того, політв’язня Нарімана Джеляла, якого затримали у вересні 2021 року, примусово помістили до психлікарні й нещодавно засудили до 17 років позбавлення волі, нині етапують до однієї з тюрем на території РФ.
Усі згадані політв’язні мають серйозні проблеми зі здоров’ям і потребують негайної медичної допомоги, та посадовці РФ жодним чином не переймаються цим, і жоден з них досі не поніс відповідальності за ці злочини. Така участь посадових осіб РФ у порушенні прав людини є цілком свідомими й систематичними кроками, що вказує на цілісну політику РФ як держави проти населення Криму і продовження геноциду кримськотатарського народу. Росія називає незаконно ув’язнених громадян України громадянами Росії, одночасно порушуючи їхні права відповідно до законодавства РФ і міжнародного гуманітарного права, що є тотально нелогічним та абсурдним.
Світ поки що на це майже не реагує, проте єдиним способом для порятунку кримських політв’язнів у світлі сьогоднішніх реалій є саме реакція і тиск із боку міжнародної спільноти на владу Російської Федерації, яка мала б звільнити політв’язнів без жодних умов та двосторонніх домовленостей. У липні 2023 року під час зустрічі з президентом Туреччини Реджепом Ердоганом президент України Володимир Зеленський нагадав про бранців Кремля. Тоді Ердоган пообіцяв обговорити з Путіним проблему визволення незаконно засуджених цивільних. Наша влада має поставити це питання на жорсткий контроль, щоб на міжнародній арені частіше згадували про політв’язнів, яких незаконно утримує Росія, і були вироблені механізми впливу на президента РФ, зокрема для того, щоб повернути наших громадян додому.
Вікторія Нестеренко, керівниця проєктів у Центрі прав людини ZMINA, для LB
