Як реформувати радянського “монстра-прописку”
У чинній моделі інституту “прописки” є чотири суб’єкти, які потерпають від її недосконалості. Це внутрішні мігранти, власники житла, громади та держава, яка не бачить точної кількості громадян у населених пунктах, а отже не може розраховувати об’єктивно ресурси для них. За даними загальнонаціонального опитування, близько 7 мільйонів людей в Україні проживають не за місцем офіційної реєстрації. Це 12% усіх громадян.
Із них майже мільйон узагалі не мають місця реєстрації. Це переважно діти. Батьки не реєструють їх з різних причин. Одна з них – законодавчі колізії.
Намагання захистити права дитини зрештою призводить до їх порушень. Адже, за чинною системою “прописки”, якщо дитина зареєструється в помешканні, то його власник, незалежно від того, чи є він родичем, не зможе до 18-річчя дитини розпоряджатися майном. І навіть через суд таку дитину буде важко виписати. А отже, основний клопіт у захисті інтересів свого майна та зняття з реєстрації такої дитини лягає на власника житла, а не на батьків. Через це багато орендодавців відмовляються “прописувати” у своїх помешканнях родини з дітьми.
Варто також не забувати, що багато родин з дітьми не мають власного житла, у якому вони могли б вільно зареєструвати місце проживання неповнолітніх. Окрім цього, банки також відмовляють їм у можливості зареєструвати дитину в іпотечному житлі, захищаючи в такий спосіб самих себе від неможливості виписати дитину та її батьків. Загалом уся ця картина призводить до систематичних порушень прав неповнолітніх.
Причини, з яких реалізація прав громадян залежить від інституту “прописки”, є неочевидними на перший погляд. Однак після аналізу нормативно-правової бази за різними сферами (соціальний захист, комунальні послуги, охорона здоров’я, освіта, військовий обов’язок тощо) стає зрозуміло – за відсутності адекватних альтернатив реєстрація місця проживання стала одним з основних ідентифікаторів людини для надання сервісів або відмови в них за фактичним місцем проживання.
Мільйони українців, які живуть не за місцем реєстрації, не можуть безперешкодно отримати адмінпослуги, проголосувати на виборах, одержати вузькопрофільну медичну допомогу, віддати дитину до садочка чи в перший клас до школи або ж навіть узяти участь у житті тієї громади, де є центр життєвих інтересів за фактом.
Експертне середовище пропонує перетворити систему реєстрації місця проживання з дозвільної на повідомну. Це означає, що процедура має бути доступна, сучасна та незабюрократизована. Органи місцевого самоуправління мають використовувати її лише як зручний інструмент обліку населення в громаді для надання сервісів. Громадянин має легко стати на облік громади і щоб він був видимим для самої громади.
Наразі такі громадяни часто мають повертатись у “якірні” громади, де зареєстровані, аби скористатися державними сервісами. За нашими дослідженнями, суспільні втрати, пов’язані з такими поїздками, становлять майже 2 млрд гривень за два роки. Це занадто великі кошти, щоб не звертати уваги на цю проблему.
Реформа має надати місцевим громадам можливість адекватно планувати свої дії та розвиток інфраструктури на основі фактичної кількості населення. Наразі ж у реєстрі територіальних громад відображені неадекватні дані, тобто лише зареєстрованих громадян, що можуть не жити в громаді, і немає тих, хто фактично проживає, але зареєстрований в інших населених пунктах. Так само держава має отримати механізм, завдяки якому вона бачитиме кількість людей у кожній громаді в режимі реального часу, щоб так само адекватно планувати свої ресурси для розвитку цих громад.
Що ми пропонуємо
Початок реформи має ґрунтуватися на трьох китах:
- Зведення всіх реєстрів територіальних громад у єдину систему, щоби територіальні громади могли синхронізуватися, бачити одна одну та обмінюватись інформацією без затримок у часі.
- Створення єдиного адресного реєстру. Це унеможливить реєстрацію за адресою, якої не існує, а також суттєво спростить саму процедуру як для реєстратора, так і для користувача послуги.
- Дані обліку населення мають потрапляти безпосередньо до Єдиного державного демографічного реєстру. Тож держава завжди матиме міграційну картину всередині країни в режимі реального часу.
У світі немає ідеальної моделі інституту “прописки”. У нас – важке радянське минуле, яке впливає на сприйняття реєстрації місця проживання та на цивільно-правові відносини між людьми. Нам потрібно орієнтуватися на досвід пострадянських країн, які так само проходили цей шлях зміни дозвільної системи на повідомну. Окрім цього, нам треба враховувати чинні реалії в Україні, бо ми маємо велику кількість внутрішньо переміщених осіб та мешканців тимчасово окупованих територій.
За новою моделлю ми також зацікавлені, щоб майнові права власників та їхні інтереси були дотримані. Звертаю окремо увагу, що, як і за чинним законодавством, нова модель та форма процедури не надаватиме людині, що стала на облік у територіальній громаді за фактичним місцем проживання, жодних прав власності на нерухомість.
Факт повідомлення адреси також не означатиме:
– підтвердження законності проживання в цьому житлі;
– підтвердження факту оренди житла;
– не буде підставою для нарахування податкових платежів;
– не буде підставою для нарахування додаткових комунальних послуг;
– не буде підставою для встановлення або скасування будь-яких прав та обов’язків для інших осіб, які проживають у житлі.
До кінця року наша команда має презентувати законопроєкт “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання” в новій редакції. Він міститиме комплексні зміни в різних частинах законодавства, в різних сферах державного управління. Та важливим елементом цього закнопроєкту стане те, що ми пропонуватимемо перехідний період. Адже країна має отримати час, щоб впровадити запропоновані нами зміни.
Людмила Янкіна, правозахисниця, керівниця проєкту “Свобода пересування для кожного: реформа системи реєстрації місця проживання в Україні”, спеціально для УП.
Цей матеріал підготовлено в межах проєкту “Свобода пересування для кожного: реформа системи реєстрації місця проживання в Україні”, що реалізується за підтримки Європейського Союзу, а також проєкту “Громадянське суспільство задля розвитку демократії та прав людини в Україні”, який реалізує ПРООН за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Данії.
