“Твоїх прав тут немає!”, або Чому середньовічна жорстокість в Росії є традицією
Можливо, більшість з вас читала докладні свідчення кримського татарина Нарімана Аметова про те, як співробітники ФСБ катували його у невідомому підвалі, куди його привезли з мішком на голові після обшуку.
Але на початку своєї колонки, я все ж наведу довгу цитату з цієї розповіді.
“Це був підвал… Головний почав із того, що я підозрююсь у теракті, скоєному біля газопроводу. Я відповів, що це неправда, і заявив, що я проти насильства зі свого та з їхнього боку. Він відповів: “Ми теж проти насильства…” Головний запитав: “Що ти вирішив?”. Я відповів: Я громадянин Російської Федерації і маю право відмовитися від поліграфа. Він сказав: “Твоїх прав тут немає”.
До мене підійшов інший чоловік і голосно басистим голосом запитав, як мене звуть. Я відповів. Той сказав, що його звуть Максим, і запитав: “Ти знаєш, хто я?” Я сказав: ні. Максим відповів мені: “Я той, хто розв’язує язики. Я машина. Я держава. Я приїхав до Криму давити таких, як ти”…
…Під вухо мені засунули якісь ганчірки. Я відчув, що туди почали просовувати дроти. Максим спитав, чи я не передумав. Я наполягав на адвокаті. Він сказав: “А адвоката?”. І тут був перший розряд. Він був болючим. З моїми мізками щось діялося, але я терпів. Надійшов другий удар, його я теж витримав. Але слідом я отримав третій удар. Він був такої сили, що я не можу пояснити, що зі мною відбувалося. У той момент мої мізки попливли, я нічого не контролював. Після цього удару я прокричав: “Все, все! Я сяду за апарат!” На що Максим відповів: “Тепер я вирішуватиму, коли ти сядеш”. І продовжив завдавати ударів. Я думав, що я вже не вийду з цього місця. Я не розумів, що відбувається з моїми мізками. Вони просто стрибали, плавали, пливли, я не можу це пояснити. Це було боляче. Таке повторювалося чотири рази, Максим не зупинявся. Після четвертого сильного удару і двох несильних вони зупинилися, і я одразу прокричав: “Я візьму все на себе все, що ви забажаєте, навіть смерть Сталіна!”. Я не можу передати словами свій стан. Я зрозумів, що Максим не розв’язує язики, як він сам висловився. Він змушує сказати цим язиком те, що їм потрібне. Я підписав документ про те, що я не маю претензій або про щось подібне. На той момент мені було байдуже, я був готовий підписати все.
Я сприймав себе, як овоч: все тіло було скутим, але головне не це… Найголовніше те, що мій мозок був весь стиснутий. Я не можу передати те, що відбувалося, це мене не відпускало. Я написав (під диктовку. – Ред.) два папери. Не знаю, що в них було, але мені було байдуже. Все це я підписував під примусом.
Після цього мені сказали сісти за поліграф. Він поставив мені питання про те, чи привозив я телефон з України, чи знайомий я зі співробітниками органів України, чи передавав я щось з України до Криму. На все це я відповів: “ні”. Потім знову запитали, чи Аметов моє прізвище. Запитували, чи їздив я до Сирії, чи хотів я бути там. Усього я провів на апараті години півтори. Зараз я не пам’ятаю всіх питань, але я відповів на все.
Повернувся головний, який весь у чорному, і зажадав зачитати текст із аркуша на камеру. Я прочитав, що до співробітників ФСБ претензій не маю, жодних дослідів зі мною вони не проводили і не били, нічого такого.
Прийшов якийсь співробітник і сказав: “Ти сказав правду. Ти ніде не замішаний, не засвічений. Ти чистий”. І додав, що нібито я їм більше не потрібний. Але вони попередили: якщо я заявлю про тортури, про те, що відбувалося тут, у підвалі, вони оприлюднять папір про співпрацю з ними, який я підписав. “Ми покажемо це кримському народу, якщо ти розповіси про те, що сталося, і зробимо тебе зрадником, в тобі розчаруються. Після цього через певний час ти пропадеш неофіційно, а наші методи тобі знайомі”, — заявили вони. Я сказав: “Добре, я говорити не буду”. Але вони зробили помилку. Краще б вони вбили мене, бо я розповідатиму про все, що відбувається”.
А тепер уявімо собі цих людей, які проводили катування Аметова. Як зрозуміти їх? Можемо уявити, що у них є сім’ї. Вони ранком на кухні разом з дітьми їли сніданок, який приготувала дружина. Весело розмовляли. Потім, дякуючи, цілували в щічку дружину, в лобики дітей, наказували добре вчитися і слухати вчителів. А самі їхали на “роботу”. Ви можете це собі уявити? На таку “роботу” – де вони вже не люди. А нелюди. Їх разом, тих, що нізащо катували Нарімана, а раніше Владислава Єсипенка, Олега Сєнцова, Станіслава Клиха та інших, може, кілька десятків.
Більшість з них приїжджі з Росії, можливо, є і кримчани. Їх всіх по Криму, можливо, десятки, чи навіть сотні. Цікаво, що вони розповідають дружині і дітям про “роботу”? Яку профорієнтацію проводять серед дітей? Радять їм іти в поліцейські, в наглядачі, в тюремники, бачать їх в спецслужбі такими ж звірами, як самі? Катувальна династія? Чи вчать дітей бути правдивими, відвертими, чесними? Чи вчать обманювати, брехати, зраджувати? Ким будуть їхні діти – тими, у кого є всі права, чи тими, чиїх прав тут не буде?
І хто, зрештою, вирішив, у кого в Криму всі права, а у кого їх нема зовсім?
Одна кримська газета опублікувала характерну статтю про те, “як у людині виявилася звіряча сутність”. Але вона не про випадок з Наріманом Аметовим. Вона про собаку Чорнушку, яка живе в селі Чистенькому під Сімферополем і яку любили і підгодовували всі мешканці, що їм вона була вірна своєю собачою дружбою. Не відразу помітили, що собачка кудись зникла. Всі були стурбовані. Але через кілька днів Чорнушка з’явилася, і всі жахнулися, – вона приповзла з відрізаними ніжками і покаліченою головою і тулубом. Люди говорили, що під час катувань Чорнушка, очевидно, несамовито кричала, але ніхто не чув, тому люди думають, що це відбувалося в якомусь глухому підвалі. Тобто так, як і з Наріманом.
Одна з моїх версій: знущаючись над Чорнушкою, тренувався в безжальності до всього живого один з таких “максимів”, який “машина”, який “держава”, якого прислали в Крим “давити” кримчан. Спочатку над Чорнушкою, а потім – над людьми. Навіть у тварин “тут нема прав”. Різниця в тому, що про Чорнушку кримські ЗМІ написали, а про Нарімана – не напишуть. Приклади страждань людей і тварин можна продовжувати. В Криму сотні людей непричетних до тероризму чи екстремізму засуджені саме за “тероризм” і “екстремізм”. В Севастополі регулярно знаходять мертвими закатованих і вбитих собак та інших тварин. Думаю, це ланки одного ланцюга. Адже окупація принесла в Крим нелюдську жорстокість.
Тож одні кримчани зараз вимагають знайти і покарати винних в катуванні Чорнушки, а кримчани з Старого Криму вимагають знайти і покарати винних в катуванні Нарімана Аметова. Можна передбачити – ні тих, ні інших не знайдуть, бо це ланки одного ланцюга – виховання жорстокості у тих, хто поневолив Крим. Вони думають, що “всі права у них”, а кримчани – і люди, і тварини! – мають терпіти їхні знущання.
В книзі “Історія тілесних покарань в Росії” її автор Микола Євреїнов зазначає, що в Росії століттями вироблялась практика найжорстокіших екзекуцій типу підняття на дибу або четвертувань. На його думку, ще в 1913 році Росія могла відзначати 50-річчя скасування окремих видів тілесних покарань, 20-річчя скасування тілесних покарань для жінок, 10-річчя скасування особливо жорстоких видів тілесних покарань. Однак, зазначає він, ми “пишемо історію без останньої сторінки”, бо практика катувань продовжується. Що б сказав автор, якби дізнався, що і в 2021 році остання сторінка його історії ще не написана, а катування продовжуються ще більш витонченими нелюдськими методами?
Катування загалом – це характерна риса і нинішньої Росії. Це ганьба для цивілізації в ХХІ столітті. В країні є “Комітет із запобігання катуванням”, однак він тільки реєструє випадки тортур і катувань у тюрмах і в спецслужбах і ще не домігся жодного скасування цієї практики. Та й реєструються поодинокі випадки, які комусь вдалося таємно задокументувати. Катам в більшості випадків вдається уникнути кари, і лише маленька дещиця їх доходить до суду. І це ті винятки, які підтверджують загальне правило – катування в Росії є способом роботи з затриманими і заґратованими, який використовує держава. Хто сумнівається в тому, що якби президент Росії, чи Держдума видали закон про заборону застосування тортур – ця практика припинилась би. Але вони мовчать. Навпаки – Рада Федерації під началом українки Валентини Матвієнко дає дозвіл Володимиру Путіну на використання військ в Україні, і ті окуповують Крим і влаштовують в ньому підвали для тортур, а також приходять на Донбас, де влаштовують концтабір “Ізоляція”, в якому широко практикуються катування.
Політики Росії думають, що всі права у них, і тут більше ніхто не має ніяких прав. Так було в СРСР – всі права були в Росії. Кремль хоче відновити ту практику і знову забрати у всіх оточуючих їхні права, залишивши їх тільки для себе. Чи дамо їм можливість це зробити?
