Складнощі трискладового тесту, або Тривожні тренди України у сфері доступу до інформації

Дата: 27 Вересня 2021 Автор: Тетяна Олексіюк
A+ A- Підписатися

Попри те що Україна має одну з найуспішніших реформ у сфері доступу до публічної інформації, останнім часом я бачу тут тривожні тренди.

Це зниження застосування з боку державних службовців під час оброблення запитів про публічну інформацію спеціального юридичного механізму, який забезпечує доступ до неї, – так званого трискладового тесту, а також спроб Служби безпеки України взагалі вивести інформацію про себе з-під його дії.

По суті, згаданий тест – це інструмент балансування законних інтересів держави й права на отримання інформації суспільством, яке відбите в статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в Конституції України та Законі України “Про доступ до публічної інформації”.

Зараз Україна звітує про те, що доступ до публічної інформації в нас покращується, просувається, розвивається… До того ж ми країна, яка ратифікувала так звану конвенцію Тромсо (Конвенція Ради Європи про доступ до офіційних документів – міжнародний документ, який зобов’язує держави гарантувати право громадян на доступ до інформації, а також запроваджує як національний, так і міжнародний механізм моніторингу у сфері доступу до публічної інформації. – Ред.). Нібито все класно.

Я три роки поспіль робила оцінювання України за методологією Freedom of information advocates Network – міжнародної мережі, що оцінює стан доступу до публічної інформації в різних країнах. Цього року бал з відповідей на запити до українських державних установ становив 100%. Тобто всі держоргани відповіли вчасно й на ті запитання, що я ставила.

Але з одним “але”: там не було оцінки трискладового тесту. Тобто всі питання, які ставилися в межах моніторингу, були нейтральними. Проте, коли журналіст ставить питання, воно має вагомий суспільний інтерес.

Є приклад. Громадський активіст із Броварів запитав у місцевої влади, де в місті розташовані бомбосховища та які видатки робить на них місцева влада, тобто як вони утримуються. Після запиту вмикається оцінка балансу національної безпеки й права на свободу інформації. І Броварська міська рада каже: “Ні, ця інформація стосується національної безпеки. Ми вам її надамо, ви в себе на фейсбуку оприлюдните, і всі вороги знатимуть, де наші бомбосховища та куди бомбити”.

Але ввімкнемо логіку. Бомбосховища розташовані так, щоб про них знали громадяни й мали до них доступ. Навіть стрілочки на будинках є, куди бігти в разі чого. Тому приховувати цю інформацію немає сенсу: немає балансу між тим, що ви приховуєте, і тим, наскільки це потрібно суспільству. Бо інформацію про те, де розташовані бомбосховища, ворог і так знає. 

А чому журналіст питав? Тому, що знав, що багато з цих об’єктів орендовано під взуттєві, ремонтні майстерні, ресторани, кав’ярні тощо. На деяких з них встановлено броньовані двері, й не зрозуміло, чи є там запаси питної води, протигазів, їжі. Взагалі незрозуміло, як міська рада ці бомбосховища утримує. 

Питання: якщо ця інформація буде поширена, вона завдасть шкоди нацбезпеці чи, навпаки, додасть цінності її інтересам?

Тепер про законодавство. Зараз простежується жахливий тренд, коли окремі державні органи намагаються вивести інформацію про себе з-під дії трискладового тесту. Наразі, відповідно до закону України про доступ до публічної інформації, він є універсальним і має бути застосований навіть до інформації, яка може становити державну таємницю. На предмет, чи є в ній компонент суспільної необхідності саме в цей момент. 

СБУ намагається інформацію про свою оперативно-службову діяльність (окреме питання до юристів, який зміст вони нададуть цьому формулюванню, очевидно матимуть на увазі абсолютно все) вивести з-під дії трискладового тесту. До речі, Закон України “Про розвідку”, який набрав чинності, інформацію, визнану в цьому документі розвідувальною таємницею, вже вивів з-під його дії. 

Ми маємо бути пильні, бо, коли виявляються такі норми на другому читанні чи під час ухвалення закону, це вкрай кепсько. Оскільки потім юристам доводиться відстоювати свою позицію в судах. 

Зараз ми перебуваємо в певному ланцюгу реформ. Відомо, що буде створений орган державного нагляду та контролю у сфері доступу до публічної інформації. Це була найближча слабка ланка: ми розуміли, що в нас немає ефективного контролю, немає ефективного притягнення до адмінвідповідальності. Її буде посилено.

Наступна найслабша ланка – це наші держслужбовці. Спробуємо стати на їхнє місце. У тебе невелика зарплата, нуль повноважень впливу на твого керівника, а тобі кажуть: “Візьми інформацію, яка є чутливою, і розголоси її в цілях суспільного інтересу”. Ну це навряд чи. 

Моніторинг, про який я згадувала, містить один компонент. Світова спільнота послуговується терміном “інформаційні офіцери”. Це спеціальні державні службовці всередині важливих державних органів, які:

  •  мають потужну освіту у сфері доступу до інформації;
  • мають гарантії своєї незалежності та механізми впливу на керівника цього держоргану.

Вони дійсно могли б ухвалювати рішення про результати трискладового тесту. У нас таких інформаційних офіцерів, на жаль, немає. 

І щоб закінчити на позитивній ноті: якщо розпорядник не провів оцінювання відповідно до трискладового тесту, суд без варіантів відправить запит на отримання публічної інформації на повторний розгляд. Тому нам, юристам, насамперед доведеться працювати з держслужбовцями. Ми маємо їм допомогти своїми адвокаційними силами, щоб поліпшити ситуацію.

Тетяна Олексіюк, адвокатеса, експертка з питань доступу до публічної інформації

Текст із виступу експертки під час правозахисного форуму “Свобода вираження поглядів у часи збройного конфлікту в Україні”, який відбувся 24 вересня.

Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: