Три виміри провалля: хто буде “ловцем”? Рецензія на стрічку “Обережно, провалля!”
У програмі “Зміни це!” Міжнародного фестивалю Docudays UA був продемонстрований фільм “Обережно, провалля!” (Minding the Gap) американського режисера Бінга Ліу. Організатори обрали його як приклад використання документальних стрічок для просування соціальних змін.
Кожна людина має право на сім’ю, повагу і власну самореалізацію, та чи може вона обирати батьків? Легко говорити про силу подолати обставини, складно ці обставини подолати… У центрі уваги автора – людина, слабка і сильна одночасно, зі свою особистою проблемою, досвідом, який вона готова подарувати світу.
Ідея “гепу” не нова для американської культури дорослішання, а з огляду на постійну ретрансляцію американських цінностей засобами масової комунікації та кіно їх поширення в молодіжних субкультурах різних країн світу має глобальний характер.
Семантика слова “gap” (розрив) проливає світло на безліч аспектів авторського задуму, сюжетну лінію та художнє прочитання картини.
Gap year (академічна відпустка) – це рік перед вступом до університету або коледжу, який випускники шкіл проводять подорожуючи та працюючи. Вони шукають себе, намагаються зрозуміти, чого хочуть від життя, і ніби відтягують момент дорослішання. У головного героя фільму, скейтера Зака, народжується дитина, але сам він просто не відчуває себе дорослим, не навчився жити. Своїм підлітковим хобі герої штучно подовжують свою безтурботну юність, скейт і вулиця рятують їх від життєвих негараздів, труднощів, відповідальності, а іноді і від самих себе. Мотив дороги у фільмі символізує певний пошук, подолання перешкод і падіння або, навпаки, перемоги над собою. Герої катаються, коли вони розлючені, збентежені, розгублені або коли в житті настають світлі моменти.
Здається, що їхня відпустка надто затягнулася: без мотивації, планів, досягнень. Але чому сталося так, що ці хлопці опинилися на задвірках суспільного життя?
Generation gap (конфлікт поколінь). Між героями стрічки та їхніми батьками – стіна непорозуміння та дитячі образи. Один із хлопців лише згодом розуміє, що батько, якого він так ненавидів через суворість, – насправді рідна людина. Він намагається знайти його могилу на кладовищі і цього разу приходить до батька з розкаянням.
Причиною такого дисбалансу в стосунках між батьками і дітьми є третій “розрив”, який режисери називають “проваллям”. У скейтборд-культурі “проваллям” називають стрибки скейтбордерів-аматорів з даху на дах, під час яких вони ризикують власним життям. Це типова практика, коли термін, який згодом слугує на позначення суспільних явищ, запозичено з технічної галузі або, як у цьому разі, спорту. У суспільному ж плані “провалля” – це наслідок поганого виховання і домашнього насильства, приниження і байдужості з боку батьків. Ці дорослі діти не знають, що робити із власним життям, годі й казати про життя їхніх дітей, тому що вони не були навчені цьому батьками, які, у свою чергу, були виховані в таких самих сім’ях. Насилля породжує насилля. Дружина Зака йде від нього, забравши сина, до своїх тітки й дядька, які захотіли допомогти героїні, адже в їхньому домі вона знаходить не лише спокій, а й по-новому відкриває для себе модель, а найголовніше – роль сім’ї в житті.
Але виникає питання: хто ж буде “ловцем” для інших? Картина Банга Ліу створює певну алюзію до роману Джерома Девіда Селінджера “Над прірвою у житі”. Наприкінці режисер фільму записує інтерв’ю з власною мамою, в якому намагається знайти відповіді на запитання, які не дають йому жити далі. Переживши катарсис від розмови з матір’ю, він досягає певного рівня самоконтролю, переоцінює власну систему цінностей. Його фільм стає “агентом змін” для кожного з героїв, які стоять за крок від “прірви”…
Юлія Гаркавенко, викладач кафедри масової та міжнародної комунікації Дніпровського національного університету ім. Олеся Гончара
