Топ-5 рекомендацій зі спілкування з біженцями

Топ-5 рекомендацій зі спілкування з біженцями. В цьому випадку з України, але думаю, що неважливо звідки.

Насамперед хочу сказати спасибі всім, хто допоміг українцям, які змушені були залишити країну. Я вже писала про супергероїв, які після роботи проводили ночі на вокзалі, ділилися своїми квартирами, їжею, часом рушниками. Цей текст не про “дякую”, а про речі, про які не замислюєшся, поки сам не пройшов через пекло війни. Заздалегідь перепрошую за різкість, тут просто важливо зрозуміти, чого не потрібно робити.

1. Не треба говорити “Мої біженці”. Біженці – не домашні тваринки, яких можна з гордістю демонструвати гостям (на жаль, бачила це багато разів).

2. Не треба постійно жаліти. Жалість принизлива. Багато біженців були успішними у своїй роботі, самодостатніми людьми. Мало того, жалість розслаблює. Людина має вибиратися з обставин, хоч якими б жорстокими вони не були. Я це кажу після часу, проведеного в таборі для ліберійських біженців, які чекають на жалість вже понад 20 років. Можна потрапити у страшну спіраль, яка веде вниз. Не штовхайте туди. Співпереживайте, підтримуйте, але не рятуйте.

3. Не треба задовольняти своє его.

Є випадки, коли люди допомагають людям в очікуванні похвали чи індульгенції за щось погане. Це відчувається. Це безкорислива і дуже важка у наданні допомога. Похвали не вистачить, а всесвітнє визнання не дадуть.

4. Кожна історія є унікальною. Є біженці, які “силіконові долини” та тільки й чекали на момент втекти з України, і є “мерседеси” на українських номерах (меншість). Є ті, у кого снаряди зрівняли із землею будинки та кого вирвали з руїн із корінням (більшість). Не треба стригти всіх під один гребінець.

5. Не чекайте віддачі. Це найважче. Тут треба зрозуміти, що більшість біженців дивляться на світ не, як люди, які мають розуміння завтрашнього дня. Болить у всіх неймовірно. Страх, шок, нерозуміння, розгубленість. Спілкування може бути різким, неприємним. Але це не завжди тому, що людина невдячна. На безмежну подяку, як і на влаштування свого життя іноді просто не вистачає ресурсу.

Ну і ще: людина, крім того, що є “біженцем з України”, є ще кимось. І це не перше, що потрібно озвучувати, знайомлячи когось з кимось. “Це Катя та її мама, мої біженці”. Так не треба.

Я в жодному разі нікого не виправдовую, не засуджую і не вчу. Біженство не робить із людини ангела, люди були різними до виїзду з України. Але є речі, які не вписуються в реальність, які знаходяться на краю розірваних сердець. Зрозуміти їх неможливо, відчути важко, але вони можуть поранити та відштовхувати.

Ще раз дякую, що допомагаєте.

Переможемо.

Анна Вишнякова, юристка у сфері міжнародного гуманітарного права