Тиха війна у Харкові. Хто напав на іноземців?
Масовий напад на території харківського студентського містечка, де постраждали як іноземці, так і українці, нагадав про ще одну війну. Вона не така помітна, як на Донбасі, але триває роками і має своїх “солдатів” та жертв.
Кілька разів, коли заходила мова про расизм, мені доводилося відповідати, що, мовляв, яка з мене расистка, я виросла біля станції метро “Студентська”. Це місце в Харкові має неподалік корпуси фармацевтичної академії, як наслідок – безліч студентів з арабських країн, які довкола станції метро давно вже облаштували кав’ярні, біля них – купа торгівельних яток азербайджанців, вірмен, грузинів. Трохи далі – відомий ринок “Барабашово”, де вже більше африканці, в’єтнамці, китайці… І це все якось звично, і вже навіть не колоритно, бо повсякденно, і не викликає жодних питань.
А потім сказавши так, я згадувала, що саме в таких районах виросли й ті, хто вчинив, наприклад, нещодавні напади спочатку на іноземців, а потім – на всіх підряд на території харківського студмістечка на вулиці Отакара Яроша. Напевно, на нападників ці спогади дитинства справили, м’яко кажучи, інше враження. Чи то пак це були зовсім інші спогади.
11 червня пізно ввечері близько 30 спортивних молодиків у балаклавах пробігли по вулиці, побили та порізали кількох людей, що просто трапилися на дорозі або сиділи на лавці біля гуртожитку. Пізніше продовжили напади біля супермаркету, де поранили дівчину. Постраждало дев’ять людей, з них четверо – іноземці.
До офіційних коментарів доводиться мати справу з розповідями очевидців у соцмережах – часто перекрученими, занадто емоційними, або взагалі незрозумілими. Однак це поки те, що відомо на той час. Наприклад, у соцмережах після подій на Отакара Яроша з’явилося повідомлення, де, зокрема, зазначалося, що нападники були в балаклавах “на свастоні”. Лише кілька видань не полінувалося пояснити, що мова йшла про свастику – інші просто проігнорували цю деталь або ж просто не зрозуміли жаргон.
“Бійки за дівчат” ще з 90-х були в цьому студмістечку поширеним явищем. На жаль, ніхто не вирахує зараз порівняльних відсотків таких розборок, які відбувалися за участі іноземців або ж без них. Звісно, коли б’ються місцеві з місцевими – до цього менше уваги. У таких конфліктах зазвичай стосунки з’ясовували саме з тим, хто не сподобався чи справді завинив – і лише з ним.
Масовий нічний напад – це вже інша історія, і за своєю безглуздістю вона схожа на те, як лупцюють кошеня, що три дні тому зробило калюжу. Чи то пак всіх кошенят у радіусі кількох кілометрів.
Лунала також версія, що в нападі брали участь харківські ультрас, і що це була відповідь – нібито напередодні араби в Харкові вчинили напад на місцевих, одного порізали ножем.
Версія СБУ про “російський слід” на Отакара Яроша, можливо, виглядає притомною з Києва, але в Харкові справді є кому “впоратися” з цим і без Росії. Наприклад, кілька років тому у місті неодноразово відбувалась так звана смолоскипна хода. Зокрема, у 2010 році “Патріот України” та фанати футбольного клубу “Металіст” провели таку ходу проти “емігрантської злочинності” неподалік від школи, де відбулася бійка українських та в’єтнамських школярів. Хоча те, що у 2006-2007 роках “Патріот України” налагоджував стосунки з російським скінхедівським рухом, теж не можна не брати до уваги.
Щоправда, невідомо, куди віднести той факт, що певна кількість хлопців з “Патріоту України” брали участь у протестах проти вирубки парку Горького – частини великого лісового масиву неподалік від центру Харкова, через який міська влада у 2010 році вирішила побудувати дорогу.
Також харківські ультрас були вагомою частиною самооборони під час подій на місцевому Євромайдані. Який, до речі, за інтенсивністю подій та застосуванням насильства не дуже поступався київському. А з підтримкою протестів більшістю місцевих, ніде правди діти, там були великі проблеми.
Тим часом іноземці у Харкові вирішили гуртуватись. Вони і раніше намагалися ходити купками, хоча б по троє, почуваючись якщо не на ворожій території, то на чужій точно, щоб в разі чого захиститися від перехожого, якому щось не сподобається. Та й елементарно – якщо перевіряє документи міліція, краще, коли біля тебе хтось є. А полювання правоохоронців, наприклад, на арабських студентів – це для Харкова окремий вид спорту. На хлопців чатують переважно біля виходів з метро або у переходах, а далі – за стандартною схемою: мовляв, у документі крива печатка, нерозбірливий підпис, перевищено термін дії…
На напад біля гуртожитків відреагували студенти з Сирії, Йорданії, Лівії та Марокко. До них приєдналися й українські студенти. І 15 червня молодь провела пікет на площі Конституції в Харкові, де заявила, що боїться за своє життя, і вимагала в губернатора та правоохоронних органів забезпечити їм захист і покарати винних у побитті та пораненні людей біля гуртожитків.
До слова, двох із чотирьох побитих іноземних студентів тоді ж відправили літаком на лікування до Йорданії…
