Термінової медичної допомоги потребують уже понад 60 кримських політв’язнів. Як цьому зарадити
Минулого року, після того як через ненадання медичної допомоги в російських в’язницях померло двоє кримських політв’язнів, Центр прав людини ZMINA провів дослідження цієї проблеми. Разом з партнерами з інших громадських організацій ми склали список ув’язнених за політичними мотивами кримчан, які критично потребували медичної допомоги й не отримували її. Але відтоді кількість таких політв’язнів значно збільшилась, і на сьогодні в цьому переліку вже 67 людей.
Це стосується громадян України, які перебувають у незаконному ув’язненні за сфабрикованими кримінальними справами на території Кримського півострова, і тих, кого незаконно депортували на територію Росії для відбування покарання.
Основною проблемою, з якою політв’язні стикаються за ґратами, є те, що їм систематично відмовляють у наданні медичної допомоги, зокрема людям з інвалідністю, людям похилого віку, тим, хто має хронічні захворювання чи зазнав тортур і набув серйозних захворювань унаслідок неналежних умов утримання. Кожна людина так чи інакше хворіє, що у звичайному житті, що в ув’язненні. Проте в ув’язненні це відбувається набагато частіше, перебіг хвороб важчий, а ризик отримати нові супутні хвороби значно вищий. Через жахливі умови утримання – холод та вологість, антисанітарію і грибок у камерах, погане харчування, відсутність ліків – вилікуватися повністю майже неможливо. Дослідження показало, що загалом пенітенціарна система РФ не здатна забезпечити належне медичне забезпечення і послуги або взагалі навмисно ігнорує цю потребу у випадку українських політв’язнів.
Тоді наша організація разом з партнерами склала Список Гафарова-Ширінга, у якому ми виокремили 21 політичного в’язня, стосовно яких є підтверджені факти ненадання медичної допомоги. Однак у загальному переліку досліджених кейсів політично мотивованих переслідувань, людей, які на той момент потребували меддопомоги, було 45. Ненадання медичної допомоги стосується не лише ситуацій, коли керівництво пенітенціарної установи відмовляється приймати заяви політичних в’язнів щодо потреби в медичному огляді або лікуванні, тобто коли їхні прохання про виклик лікаря або про перевезення до лікарні ігноруються або відхиляються офіційно. Це також і доступ до ліків, які передають родичі чи адвокати. Адже працівники установ часто вимагають додаткові документи на ліки або сертифікати якості, які іноді надати не можливо. Крім того, були відомі випадки, коли під час етапування з одного місця відбування покарання до іншого в політв’язнів вилучали та не повертали назад ліки або медичні засоби, такі як тонометр, пульсоксиметр, бандаж чи окуляри, що створювало додаткові труднощі для тих, хто потребує постійного медичного моніторингу та лікування.
Наразі ZMINA продовжує відстежувати ситуацію з політичними в’язнями, зокрема тими, у кого є серйозні проблеми зі здоров’ям. З одного боку, завдяки суспільному розголосу, роботі адвокатів і зусиллям родичів ситуація з деякими політичними в’язнями дещо покращилася: їм почали дозволяти отримувати ліки, а також провели певні медичні обстеження для підтвердження діагнозів, щоб вони могли отримати належне лікування.
Але, з іншого боку, ми бачимо, що загальна картина погіршилась: кількість тих, хто потребує меддопомоги, збільшилась, деякі політв’язні перебувають у критичній ситуації. Це стосується таких політв’язнів, як Тофік Абдулгазієв, Ірина Данилович, Олександр Сізіков та Амет Сулейманов. Лише за останній місяць перелік хворих кримських політв’язнів поповнився двома іменами – Руслан Адбурахманов та Рустем Гугурик, а загалом у переліку на сьогодні вже 67 осіб, тобто на 22 людини більше, ніж у тогорічному списку. Це вкрай негативна динаміка, про яку ми говоримо як з українськими держорганами, так і з міжнародною спільнотою.
Згідно з російським законодавством, існує перелік захворювань, за якими людина не має відбувати покарання, як це було на початку в справі Амета Сулейманова чи Олександра Сізікова. Обидва ці політв’язні мають інвалідність, через що певний час вони перебували під домашнім арештом. Однак часто на чергових етапах судових слухань прокурори використовують неправдиві свідчення та аргументи на користь сторони обвинувачення, а також надають суду лікарські висновки заангажованих експертів. Зазвичай у справах громадян України російські суди стають на бік обвинувачення, а не на бік захисту, навіть якщо суддя на свої власні очі бачить, у якому стані доправили політв’язня до будівлі суду. Тому, на жаль, політичних в’язнів, які мали б бути звільненими від відбування покарання, продовжують утримувати під вартою.
Так працює система несправедливого судового процесу Росії, яка намагається якомога довше ізолювати людей, які не згодні з окупаційною владою, незалежно від їхнього стану здоров’я, наявності інвалідності, віку чи навіть того, чи дійсно є докази їхньої причетності до нібито скоєного злочину. Очевидним є те, що кримінальні справи проти активної частини населення окупованих територій є сфабрикованими й суди відбуваються в абсолютно абсурдних умовах, із залученням анонімних свідків та лікарів, які за допомогою “експертних висновків” спростовують наявність справжніх діагнозів у політичних в’язнів. Судді інших інстанцій, знаючи, що політичний в’язень справді має серйозні проблеми зі здоров’ям і, відповідно до російського законодавства, не має відбувати покарання, не наважуються змінити раніше ухвалене рішення про строки та умови відбування покарання в СІЗО, колоніях чи в’язницях на дуже тривалі терміни – від 7 до 20 років.
З оновленого списку політв’язнів, яким необхідна медична допомога, за весь цей час ми змогли викреслити лише одну людину – це нещодавно повернутий до України Наріман Джелял. Тож нараз єдиний спосіб зарадити ситуації з політв’язнями, стан яких уже майже критичний, – це повернути їх додому, на що їхні родини та правозахисна спільнота покладають великі надії.
Вікторія Нестеренко, менеджерка проєктів Центру прав людини ZMINA
