Свобода слова на війні: як Україні не стати Росією
Я напишу дуже непопулярну річ, за яку зараз у фейсбуку заведено хейтити. А особливо – хейтити журналістів. Але якщо мовчати – то здаватиметься, що всім “ок”. А це не так.
Йдеться про те, що наша війна – вона за свободу, і про це не варто забувати. Це війна за те, щоб ми не стали Росією. Бо Україна інша, і Freedom Is Our Religion – справді дуже вдала фраза, Україна не раз це доводила.
Розумію також, що в часи війни дистильована свобода слова неможлива.
Але…
Мене відверто жахають окремі тенденції. Наприклад, нова стаття 114-2 ККУ, яка днями набуде чинності. Згідно з нею написання новини за заявою президента США Джо Байдена про військову допомогу Україні – це чіткий склад злочину для журналіста, від трьох до п’яти років. Я не жартую, там так написано – сам лише зараз прочитав і жахнувся. Причому ККУ має застосовуватися до всіх медіа, зокрема західних, якщо їхні сторінки доступні з України.
Або загальнофейсбучна істерика про “коригувальників” для ракет, хоча ракети наводяться по координатах і не потребують коригувальників (ворогу потрібне лише підтвердження влучання, яке і так є)… Артилерія – так, потребує коригувальників, а ракети – ні.
CNN та BBC в суботу вже захейтили за трансляцію ракетного удару по Львову. І цей хейт був практично тотальним, одностайним, аж до називання їх російськими агентами. Бо ж влада каже, що не можна показувати влучання ракети, а отже вони “коригувальники”. Ще трохи, і це абсолютно необґрунтоване “народне обурення” може дійти до того, що таким знімальним групам фізично заважатимуть працювати. А подумати, що резонанс про злочини РФ у західних медіа потрібен нам самим, – це складно…
І це лише частина проблем. Наприклад, до обов’язкової трансляції “єдиних новин” у мене не менше питань.
Це все можна подолати. І треба подолати. Щоб не перетворити нас на Росію навіть тимчасово. І я впевнений: ми, як держава, точно зможемо це подолати. А також упевнений, що після перемоги України (яку я вважаю неуникною) свобода слова відновиться. Але для цього важливо, щоб до перемоги вона не впала в прірву.
Цей текст не про те, що саме треба робити, це окрема тема. Просто вважаю своїм обов’язком позначити, що не всім “ок” динаміка в цій сфері.
Сергій Сидоренко, журналіст, головний редактор “Європейської правди”
