Скільки смертей ще потрібно? Щодня кримські політв’язні втрачають здоров’я, а тепер і життя без надання медичної допомоги
Кілька днів намагалася не заходити у фейсбук після землетрусу в Туреччині та Сирії: страшно було дізнаватися про цифри загиблих та поранених. Це тисячі, десятки тисяч життів. Жертви стихійного лиха.
У переживаннях про цю жахливу трагедію дізналася про першу смерть кримського політв’язня Костянтина Ширінга, про якого розповідав Наріман, коли вони зустрілися в СІЗО. А за кілька днів прийшла ще одна гірка звістка: пішов із життя Джеміль-ага Гафаров. Вони померли, не дочекавшись медичної допомоги. Жертви “системи”.
Це нестерпно важко усвідомлювати, що від цієї репресивної машини померли несправедливо засуджені люди. Щиро відчуваю лише гнів та глибоку антипатію до всіх, хто був причетний до їхніх смертей. Серце розривається на частини від цієї несправедливості та брехні. Наша релігія не допускає ненависті, прокляття, а вчить тому, щоб ми молилися і навіть вороги стали розсудливими. Але в мене не виходить.
Я також дружина політв’язня і розумію родичів. Відчуваю разом з ними цей біль, адже ми місяцями, роками живемо надією та терпінням. Тяжко змиритися з цими звинуваченнями та судами: їх нізащо позбавляють волі. Ми намагаємося підтримувати своїх коханих людей в ув’язненні, коли самі потребуємо підтримки, але найстрашніше – не дочекатися…
Дивуюсь, як легко, щоб виконати черговий злочинний указ ФСБ, суддя призначає 12 років колонії Амету Сулейманову. Людині, якій необхідна операція із заміни клапана і перебування в місцях позбавлення волі для якої рівносильне смерті. Як Сервет-ага Газієв – людина похилого віку, яка в ув’язненні перенесла мікроінсульт, з болями в серці, порушеною мовою і дикцією, перебуває в такому стані в СІЗО.
Про жахливі умови утримання та навмисне ненадання медичної допомоги знаю не з чуток, бо доводилося стикатися з цим щодо Нарімана в СІЗО. Один з випадків, коли під час судових слухань у нього почалася сильна алергія, що супроводжувалася, на мою думку, набряком Квінке. Наріман розповідав, як відчуває, що починає набрякати й здуватися горло, він викликав фельдшера СІЗО та попросив антигістамінний препарат (виклик фельдшера в місцях позбавлення волі – це окрема історія). У медчастині не було навіть таблетки лоратадину, я не кажу вже про спеціальні ліки. Якимось дивом йому самі ув’язнені передали пігулку від алергії, яка в той критичний момент трохи полегшила його стан. І в такому стані він змушений був чекати, поки я сама не передала йому ліки. Я тоді дуже злякалася. Звісно, у відповіді на наші заяви в СІЗО про медичний огляд ми традиційно отримали відмову.
Нещодавно Асана Ахтемова, у якого протягом трьох днів трималася висока температура, а також зник смак та нюх (всі ознаки ковіду), після огляду фельдшера СІЗО було відправлено до суду для ознайомлення з матеріалами справи. У фельдшера не було навіть термометра для вимірювання температури. Він виміряв тонометром тиск і вважав його стан “нормальним”, тому відправив на етап для доставлення до суду. Це поряд з тим, що вивезення до суду для ознайомлення з матеріалами справи відбувалося з порушеннями: хлопців протягом тижня вивозили без сухпайків, і вони майже цілий день були голодні.
Азіз Ахтемов кілька місяців страждав на зубний біль, дотягнув до флюсу, отримав пораду від тих же “медпрацівників”: проткнути зуб самостійно, щоб гній витік, і так полегшити собі стан.
Впевнена, що кожен політв’язень стикався з ненаданням медичної допомоги в місцях позбавлення волі. Наведені мною конкретні приклади – це те, що мені відомо особисто. І це лише мала частина зі щоденних історій десятків політичних в’язнів.
Щодня перебування політв’язнів Криму в російських в’язницях – це позбавлення їх здоров’я, а вже й життя. Скільки смертей чи поранених тіл і доль кримських політв’язнів ще потрібно, щоб зрозуміти: утримання в СІЗО, в’язницях, колоніях небезпечне для їхнього життя! Закликаю всі компетентні органи влади, уряди іноземних держав, міжнародні правозахисні організації використати всі механізми для якнайшвидшого звільнення політв’язнів. Закликаю ефективно реагувати на порушення прав людини в Криму згідно з міжнародними договорами та Женевською конвенцією.
Я дуже сподіваюся, що, згуртувавшись, можна запобігти цьому – не доводячи ситуацію до крайньої точки. Адже всі розуміють, на чиїх плечах лежить провина.
Левіза Джелялова, дружина політв’язня Нарімана Джелялова
