Ситуація на Донбасі по той бік конфлікту

Наразі на території так званих ДНР/ЛНР стало дуже важко працювати громадським активістам з метою моніторингу прав людини, дотримання норм гуманітарного права. Навіть коли бойові дії велися більш інтенсивно, збирати інформацію було набагато легше, ніж зараз…

Тому до роботи правозахисників Харківської правозахисної групи, які збирають дані про ситуацію з правами людини на підконтрольній Україні території, долучились російські правозахисники з Московського “Меморіалу”, у яких було більше можливостей відвідувати непідконтрольні території. Певною мірою мені працювати в ДНР/ЛНР простіше, ніж українським колегам.

Для початку я хотів би акцентувати увагу, що далі, коли буду представляти результати звіту і згадувати ДНР і ЛНР, матиму на увазі – “самопроголошені” або “так звані” республіки.

Наприкінці травня 2014 року ми декілька разів виїздили на територію ДНР і ЛНР і продовжували безперервно збирати інформацію про ситуацію з правами людини. Ми бачили і спостерігали конфліктну ситуацію в розвитку.

Насамперед Україні потрібно повертати людей. Ми зіткнулися з тим, що люди на цій території дуже часто говорять: “Ми вже проти всіх. І проти української, і проти нашої місцевої влади”. В них є величезне розчарування в тих надіях, які в них були помилковими, коли вони пішли за закликами сепаратистів. Розчарування і роздратування. Люди відчувають себе залишеними напризволяще.

Ситуація у порівняні з весною 2015 року помітно покращилася – вона вже не перебуває на межі гуманітарної катастрофи. Хоча соціально-економічні умови залишаються дуже складними.

Насамперед потерпають люди пенсійного віку, одинокі матері, люди з інвалідністю. Багато хто отримує гуманітарну допомогу з фонду Ахметова і з Росії. Здійснюються соцвиплати, виплачуються пенсії – вважається, що їх виплачують з російського бюджету.

Однак, якщо порівняти розмір пенсій, то вони відрізняються не на користь захоплених територій. Пенсії і заробітні плати на окупованих територіях є меншими, ніж в Україні чи в Російській Федерації.

Безробіття на цій території сягає до 80%. До слова, жінкам легше отримати роботу, ніж чоловікам. Працюють магазини, працює якась сфера обслуговування, куди зазвичай працевлаштовуються жінки. Для чоловіків, якщо це не силові структури або робота на деяких шахтах, роботи немає.

Ціни на продовольчі товари теж вищі, ніж на підконтрольній території. Чим це пояснюється? Україна зі свого боку запровадила обмеження на ввезення продуктів. Також діють контрсанкції, які Росія запровадила на ввезення продуктів через Польщу й Україну. Чи не єдиним шляхом доставки є ввезення продуктів з Росії, а ціни на такі продукти будуть вищими в порівнянні з тими, що є на підконтрольній Україні території.

Негативним фактором є корупція на контрольних пунктах в’їзду-виїзду (КПВВ) по лінії розмежування, спричинена українськими митниками та  прикордонниками.

Відновлення інфраструктури

Якщо триватиме вливання грошей з російського бюджету на тому самому рівні, що й зараз, то для відновлення частково зруйнованих будівель знадобиться не менше 5 років. Для повністю зруйнованих – не менше 12 років.

Пошкоджено або зруйновано:

• 4 233 багатоквартирних будинки, з них 60 без можливості відновити, 825 відновлені.
• 1 676 соціальних об’єктів, з них відновлені 621.
• 17 803 будинків приватного сектору, з них 1 793 без можливості відновити, 2 596 відновлені.

Насамперед відновлюються школи, які були обстріляні. Викладання в них ведеться, учителів достатньо.

І відновлений об’єкт

У школах на непідконтрольних територіях практично завершено видавлювання української мови. Із дошкільних установ – повністю.

Це вражає, але за певних змін, співвідношення російських і українських класів на підконтрольній українській владі території фактично збереглося на тому ж рівні, що було і до конфлікту.

Психологічна підтримка дітей

Олександр Павліченко, Харківська правозахисна група:

“Щодо психологічної підтримки дітей, то можемо сказати тільки за підконтрольну українському уряду територію, але і на непідконтрольній, ми впевненні, дуже схожа ситуація.

Багато шкіл – без психологічної підтримки. У кращому випадку–працює місцевий шкільний психолог. Однак ніякої спеціальної програми по роботі з дітьми на цих територіях немає. А така робота психологічна потрібна. Ми під час поїздок отримували інформацію і про травмування, і про загибель дітей.

Стресову ситуацію спричинюють обстріли, які відбуваються майже завжди в нічний час, і мешканці в населених пунктах на прифронтовій території змушені ховатися в безпечних місцях – підвалах, сховищах, часто не сплять. А вдень треба збиратися йти на роботу, до школи – повертатись до звичного життя. Таке постійне напруження створює додатковий фактор стресу, і це також впливає на дитячу психіку. У Красногорівці взимку 2014-2015 року саме через таке стресове напруження одна дитина 13 років вчинила самогубство, не витримавши.

Одна з школярок у Станиці Луганській через пережитий стрес перестала розмовляти – з нею спілкуються тільки письмово.

Ми вивчали на місці питання про те, наскільки відбувається психологічна реабілітація дітей шкільного віку саме в зоні конфлікту. Як правило, її здійснюють волонтери, представники різних міжнародних організацій. Однією з проблем такої психологічної роботи з дітьми є те, що вона  проводиться нерегулярно, безсистемно, інколи за рахунок навчального часу – на що скаржаться вчителі – і, якщо оцінювати в цілому, без належного результату”.

Настрої населення

І ще одне спостереження.

Якщо на підконтрольній українській владі території ми чули від місцевих жителів різкі слова щодо Нацгвардії, і ці звинувачення були як абсолютно абсурдні, так і справедливі, то на захоплених сепаратистами територіях люди скаржаться, але там про це ніколи не скажуть “під запис”, а тим більше на камеру.

На непідконтрольній території панує тотальна атмосфера страху.

“Але тільки ви ніде про нас не кажіть. Тому що зараз прийдуть і всіх уб’ють”, – кажуть люди.

Дуже важливо виправити жахливу ситуацію з контрольними пунктами в’їзду-виїзду. Люди там можуть стояти понад 12 годин на відкритому повітрі в очікуванні пропуску.

З собою провозити через КПВВ люди мають право не більше 50 кг на суму не більше 5 тис. грн. Ми бачили, як безцеремонно в однієї жінки копалися в сумочці, перебирали жіночу білизну, а недалеко від нас проїхала навантажена фура… зрозуміло, за хабар.

БІЛЬШЕ про ситуацію на КПВВ читайте – Левон Азізян: “Користь від пропускної системи на лінії зіткнення сумнівна…”

Абсолютно жахлива ситуація з виплатами пенсій, які люди заробили і мають право отримати.

Відмова української держави виплачувати пенсії нічим не виправдана. І якщо ви вважаєте, справедливо вважаєте, що на Донбасі – це українські громадяни, тоді Україні слід якнайшвидше розв’язати цю ситуацію.

Євген Захаров: “Не так давно СБУ цинічно відзвітувала, що заощадила українському бюджету 3,9 млрд гривень, які були спрямовані на пенсії людям, які проживають на окупованих територіях. Ця заява прозвучала на спільному засіданні двох парламентських комітетів…”

Обстріли

Зрозуміло, що ні та, ні інша сторона не цілиться спеціально по цивільних об’єктах. Але почасти через недбалість – злочинну недбалість – обстрілюють і цивільні об’єкти, при цьому отримують поранення або гинуть мирні жителі.

Наші дані вказують на те, що з української сторони застосовувалося важке озброєння, яке згідно з Мінськими угодами повинно було бути відведене. Це можна підтвердити за результатами вивчення воронок після обстрілів.

Але якщо ми раніше бачили застосування залпового вогню, то зараз цього немає. В цьому питанні українська сторона дотримується Мінських угод.

Водночас жителі розмежувальної лінії скаржаться, що ночами ведеться вогонь сепаратистами по українській території. Зазвичай виїжджають самохідні артилерійські установки, займають позицію в житлових кварталах, проводять серію обстрілів і їдуть.

Найгірше, що мирні жителі переживають, що через такі обстріли, можливий зворотний вогонь з боку підконтрольної української території. І звичайно, від таких “відповідей” можуть страждати жителі.

Місцеві жителі хотіли через це звернутися з петицією до Захарченка, щоб припинили наражати їх на обстріли, але не змогли – їх просто не пустили…

Виступ Олега Орлова, члена ради правозахисного центру “Меморіал” (Російська Федерація), у межах Форуму країн ОБСЄ HDIM-2016 у Варшаві.

Фото Моніторингової місії Харківської правозахисної групи. З повним звітом можна ознайомитися на сайті ХПГ.

Записала Ірина Виртосу, Центр інформації про права людини