Шахрайство на 50 гривень, захист прав – на мільйон
#FeelYourRights
Ми продовжуємо друкувати історії, які надійшли нам на конкурс #FeelYourRights.
Працювала я викладачем англійської мови в столичному ліцеї-інтернаті. Мої вихованці – старшокласники, які мають власне бачення життя, мають власні потреби, але грошей завжди бракує. А кому їх вистачає?! Особливо підліткам, які позбавлені батьківського піклування або мають неповні сім’ї…
Вони – дорослі діти, хоч і намагаються виглядати незалежними.
Ранок, час розпочинати урок, ніяк не можу вгамувати аудиторію: посмішки, похмурі погляди, сум в очах, зневіра, біль.
“Поработали… ха-ха, работнички”.
Не всі в класі мали статус сироти, багато хто просто пересиджував за якісь там прогріхи або ж батьки просто не мали де залишити 16-річного підлітка на кілька тижнів або місяців.
“Що трапилось?” – запитую.
“Вам це не потрібно”, – різко відповів хтось. – “Все одно вже не зарадити. Що зроблено, те зроблено”.
Допомагає товариш: “Вони хотіли підробити трохи, а їх “кинули” на гроші. Пішли в якусь кантору, їм запропонували купити список вакансій та адреси, за якими можна звернутись. Коштує цей список 50 гривень. Гроші заплатили, списки отримали, а телефони та адреси виявились просто недійсними. Схема відома, але ж хто думав, що так все вийде? Завжди віриш, що саме з тобою це ніколи не трапиться…”.
Мені їх стало шкода – хлопці хотіли трохи підробити, сироти, незахищені. Хто наважився таке вчинити?! Це ж діти, сироти, в житті не пощастило із самого народження, а тут ще й жорстокі будні додають гіркого шоколаду до склянки, яку доведеться пити протягом всього життя. Ніби маркером хтось зробив їх поміченими для шахраїв (раніше щось подібне вже відбувалось).
Я вирішила покласти цьому край. На щастя, на той час я була не просто розлюченою викладачкою, яка прагнула захистити права малолітніх, а й головою молодіжної громадської організації. Мій невеликий досвід став в нагоді, гарний друг Орест також дуже допоміг.
Дізнавшись адресу, за якою подорожували хлопці у пошуках роботи, вийшла на компанію і номер телефону. Відповіла дівчина привітним голосом.
Я ввічливо відрекомендувалась як голова громадської організації, яка опікується захистом прав сиріт та дітей із малозабезпечених сімей чЧастково це було правдою, адже працювала я там виключно з моральних переконань). Констатувала, що мені відомо про їхню діяльність, а те, що вони не гребують оббирати сиріт та незахищених – взагалі злочин.
По-перше, використання праці неповнолітніх, по-друге – шахрайство. Подати позов до суду мені як голові громадської організації коштує (на той час) 1 гривня 70 копійок, і я з великою радістю скористаюсь своїми правами.
Мене уважно вислухали на тому кінці дроту, сказали, що, мабуть, помилились, або ж недогледіли, що готові співпрацювати з нашою організацією і навіть готові допомагати моїм сиротам.
Я повідомила, що сьогодні до 15:00 пришлю свого юриста за грошима. Юристом був вірний друг Орест.
Гроші повернуто!
Я була дуже щаслива. А хлопці дуже здивовані, але раді. Тепер вони будуть знати, що не все у цьому світі замовлено, куплено, фришовано.
Щоправда, треба боротись, намагатись, стояти до кінця і знати свої права.
Добре, все те, що добре закінчується. Хлопці вже дорослі, закінчують виші, деякі вже мають своїх дітей. Ми підтримуємо зв’язок, на Різдво нагадаю їм цю історію. Цікаво, чи згадають?
