Розслідування воєнних злочинів: розмови на конференціях vs реальність

Це буде “некрасивий” текст про те, скільки бутафорії та спекуляцій, скільки фотографій, конференцій у найдорожчих готелях, розповідей про те, як у нас чудово тривають розслідування воєнних злочинів, скільки сотень тисяч у нас проваджень.

Скільки непотрібних одноденних тренінгів для звітів.

Скільки формальних папірців, one pagers, 2 pagers, навколо кожного мінімального руху тіла.

Скільки перетягувань ковдр у сфері ГО.

Скільки ресурсів – просто не туди.

Тим часом прокуратури у регіонах сидять без повного оснащення щодо розслідувань.

Тим часом за величезної кількості підозр є багато питань до їхньої глибини, якості. Бо просто не встигають. Бо коли на конференціях сидять сотні юристів, які з розумним виглядом розмірковують про те, як треба проводити розслідування, при цьому жодного разу не з’їздивши далі за Київ, по десять-двадцять людей розслідують тисячі справ.

За наявності сотень тисяч розслідувань все ще немає адекватного підходу до того, як ловити злочинців, не створюється механізму.

При тому, що величезні ресурси кидаються на злочини, до яких підвищена увага та фінансування, інші злочини, яких значно більше, просто просідають.

При тому, що у нас сотні тисяч загиблих досі не сертифіковані головою ДНК лабораторії.

Експертизи за текстом та психологічні експертизи тривають по року кожна.

І при цьому величезна кількість фінансування пускається на це фантастичне документування, яке найчастіше не проходитиме порогу доведення.

У нас не все так добре в областях.

І при цьому ми маємо фантастичне жонглювання цифрами в конференц-залах дорогих готелів.

І особливо дратують поблажливі погляди деяких міжнародних колег у бік наших прокурорів та органів слідства, чиї зарплати в десятки разів менші, а працюють вони у сотні разів більше. Що вони не знають, не розуміють, не вміють.

Це якийсь неймовірний, страшний розрив між реальністю та розмовами.

Навіть через два роки війни просто не можу звикнути до неефективності та розмов, там де треба пахати.

На ефективну допомогу не потрібні мільйони мільйонів. Потрібний реалістичний розподіл ресурсів.

Не потрібні тисячі додаткових людей. Потрібні фахівці та правильний менеджмент.

Не потрібні сотні тренінгів. Потрібно сідати, разом вникати та розбиратися.

І точно не потрібні дорогі готелі. Не потрібні. В Україні війна, а не курорт.