Прозріння від коронавірусу
Пандемія коронавірусу максимально виявила низку проблем, які стосуються захисту прав жінок. Вони далеко не нові, але раніше на це просто не звертали уваги або відмахувались, як від чогось другорядного. Коли у Верховній Раді восьмого скликання разом з правозахисниками порушувала питання про розширення соціальної інфраструктури (зокрема, дитячих садків), про захист від домашнього насильства й ратифікацію Стамбульської конвенції, про боротьбу з дискримінацією на ринку праці часто чула стандартну відповідь – “це не на часі”.
І ось, здається, нарешті час прийшов! Але боюся, щоб не було занадто пізно. COVID-19 викрив усю дволикість нашої політики: з одного боку, дехто піариться на тому, що жінку треба захищати, а з іншого – держава не робить тих конкретних прагматичних речей, які могли б полегшити їй життя. Коли спочатку впроваджують, а потім послаблюють карантин, але не відкривають дитсадків і не турбуються, як жінка може одночасно працювати й доглядати за дитиною. Коли, відмовившись від ратифікації Стамбульської конвенції, що передбачає створення дієвого механізму боротьби з домашнім насильством, жінку замикають під одним дахом із кривдником та позбавляють її можливості хоч якось захиститися. Коли в процесі скорочення персоналу підприємства роботодавець, обираючи, кого звільнити, зазвичай першою звільняє жінку і знає, що йому за це нічого не буде.
Тільки зараз Україна зрозуміла, наскільки важливими були меседжі, які ми протягом останніх кількох років намагалися донести до свідомості управлінців та політиків. Знадобилися жахливі історії з реального життя про побиття й навіть убивства жінок, про безвихідність становища жінки на карантині, про втрату нею професійних навичок, а отже й економічної незалежності, про відсутність перспектив на майбутнє. На жаль, досі на ці виклики ми не почули відповіді від профільних міністерств та відомств.
Пандемія та карантин дали нам можливість глибше осягнути проблеми, про які ми знали й раніше, дали нам нові аргументи для нашої спільної майбутньої боротьби за права жінок. І навіть ті жінки, які раніше не усвідомлювали важливості цих проблем або гадали, що вони їх ніколи не стосуватимуться, тепер стануть нашими однодумицями та долучаться до просування ідей рівних прав і можливостей.
Хоча в короткостроковій перспективі жінкам доведеться пережити складні часи, але вірю, що це, врешті-решт, сприятиме лише посиленню жіночого руху й подоланню тих бар’єрів і перепон, які стримували ініціативу жінки, не давали їй розвиватися та наражали на небезпеку. Але не забуваймо, що саме від нашої з вами активності, небайдужості та ініціативності залежить, яким буде цей новий світ для жінки ХХІ століття.
Ірина Суслова, політикиня, радниця голови Комітету Верховної Ради з питань прав людини.
P.S. Дослідження “Жінки в умовах пандемії та їхні потреби” можна прочитати за посиланням.
Матеріал підготовлено в межах кампанії “Жінки проти пандемії” за підтримки Українського жіночого фонду. ZMINA відповідає за зміст тексту. Інформація, подана в матеріалі, не завжди відбиває погляди УЖФ.
