Програма уряду Шмигаля: водичка замість дій
Опублікований тиждень тому проєкт програми діяльності нового уряду Дениса Шмигаля не став предметом для широкого обговорення в суспільстві. А даремно – адже це ключовий план життя країни на найближчі роки, який, на жаль, не дає відповідей на багато питань.
Уряд Шмигаля був призначений напередодні шторму: одразу після цього в Україні був оголошений карантин у зв’язку з пандемією коронавірусу. Тому й завдання перед новим Кабміном постали суттєво складніші: уникнути різкого піку захворюваності на COVID-19, не допустити колапсу медичної системи й одночасно не “покласти” економіку. Все це – на тлі війни, розв’язаної Російською Федерацією, від якої щодня потерпають мільйони українців.
Власне, у таких дещо апокаліптичних умовах 2 квітня уряд затвердив програму своєї діяльності, а 13 квітня проєкт постанови про програму діяльності Кабінету Міністрів України був зареєстрований у парламенті.
Утім, у програмі уряду Шмигаля яскраво виявилася хронічна хвороба практично всіх попередніх урядових програм – декларативність, відсутність чітких індикаторів і ключових показників, через що буде важко оцінити результати роботи цього уряду.
Варто сказати, що стандартної чи якоїсь усталеної форми програми діяльності уряду не існує, тож за історію незалежності України ми встигли побачити досить різні і за формою, і за змістом програми.
Так, програма уряду Юлії Тимошенко називалася “Назустріч людям” (2005) і складалася з таких поетичних розділів, як “Віра”, “Справедливість”, “Гармонія”, “Життя”, “Безпека”, “Світ”. Не менш поетичним (читай – популістичним) був і зміст програми, а замість конкретних очікуваних результатів – промови, що надихають, на кшталт “Ми йдемо назустріч людям. Це не тільки назва нашої програми, а і головний принцип діяльності нового уряду. Ми переконані, що наші громадяни будуть жити в Україні, в яку вони вірять і яку всі ми збудуємо разом”.
А перші рядки програми уряду Арсенія Яценюка (2014) можна було б копіювати до програм діяльності кожного наступного Кабміну (“Сьогодні Україна перебуває в найглибшій за всю історію своєї незалежності економічній, політичній і соціальній кризі. Держава доведена до межі банкрутства, суспільство – до соціальної і гуманітарної катастрофи. Реальною стала загроза втрати Україною суверенітету і територіальної цілісності. Країна опинилася за крок від фінансово-економічного колапсу”).
Програма уряду Володимира Гройсмана (2016) не містила жодних положень про мету та цілі діяльності Кабміну, а завдання були сформульовані абстрактно. Наприклад, завдання у сфері конституційної реформи обмежувалося фразою “підготовка проєктів законодавчих, а також прийняття підзаконних актів для забезпечення реалізації змін до Конституції України в повному обсязі”.
На такому слабенькому тлі програм попередніх Кабмінів програма уряду Олексія Гончарука (2019) виглядала практично як прорив. У ній за кожним міністерством були закріплені певні цілі з дуже конкретними індикаторами, а також з описом шляхів їхнього досягнення. І хоча, звичайно, можна казати, що ця програма містила немало білих плям (наприклад, питанням дотримання прав людини за традицією майже не було приділено уваги), водночас вона давала чітке уявлення про цілі, які перед собою ставив уряд Гончарука, та показники, за якими можна буде зрозуміти, що поставлених цілей досягнуто.
І ось 14 квітня на сайті Верховної Ради з’явився текст проєкту програми уряду Дениса Шмигаля, яка починається словами “Світ змінюється…”. На жаль, у гірших традиціях “папєрєдніків” її написано декларативно.
Пояснювальна записка нічого не пояснює. Хіба що з неї можна дізнатися, що щодо проєкту постанови не проводилися консультації з громадськістю, а також що в основі програми лежать подані міністерствами пропозиції.
Пріоритети нового уряду розділено на короткострокові, спрямовані на розв’язання проблем, що спричинені пандемією COVID-19, та довгострокові, серед яких на першому місці – стимулювання економіки в період постпандемії. Утім, жодних індикаторів, фінансово-економічних розрахунків, очікуваних результатів і строків у цій програмі не наведено.
Окремо варто згадати подолання наслідків збройного конфлікту з Російською Федерацією, який триває на території України з лютого 2014 року, та місце, що відведено для цього питання в програмі уряду Шмигаля. Окремо – тому що досягнення миру є одним із ключових пріоритетів президента Володимира Зеленського.
Відверто кажучи, існували очікування, що програма діяльності нового Кабміну буде більше сфокусована на питаннях реінтеграції окупованих територій, ніж усі попередні. Адже в новому уряді було (нарешті!) створене Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, очільник якого обійняв позицію віцепрем’єр-міністра України.
Утім, у проєкті програми діяльності уряду Шмигаля слово “реінтеграція” зустрічається тільки один раз – у вступі. А серед сотні різних завдань усього три стосуються подолання наслідків збройного конфлікту. Проте й вони демонструють дуже формальний та поверховий підхід до подолання наслідків збройного конфлікту та реінтеграції окупованих територій.
Так, у програмі уряду йдеться тільки про соціальний захист потерпілих, інформаційну політику на окупованих територіях та санкції. Але чи цього досить для реалізації політики з реінтеграції?
Поза увагою уряду залишилися питання інтеграції внутрішньо переміщених осіб у громадах, що приймають; забезпечення їх житлом; отримання цивільних документів з боку осіб, які проживають на окупованих територіях; компенсація вартості зруйнованого внаслідок конфлікту житла; забезпечення гідних умов пересування з/на окуповані території; забезпечення реалізації права на освіту молоді з окупованих територій; захист осіб, зниклих безвісти у зв’язку зі збройним конфліктом, та інші. І це – без урахування питань відновлення інфраструктури, запобігання екологічним катастрофам на окупованих територіях та районах, до них наближених.
Без розв’язання цих питань годі й казати про наявність у влади цілісної політики реінтеграції окупованих територій. Саме тому програма діяльності уряду Дениса Шмигаля має бути доопрацьована з урахуванням захисту прав постраждалих від конфлікту осіб.
Альона Луньова, адвокаційна менеджерка Центру прав людини ZMINA
