Позови України проти Путіна в судах Гааги: на що варто сподіватись

Нижче моя особиста думка неспеціаліста з міжнародного права.

27 лютого Україна подала позов проти Російської Федерації до Міжнародного суду ООН у Гаазі. Приводом для позову Україна назвала спотворення поняття геноциду для виправдання агресії. Нагадаю, що Путін використовує як привід для нападу на Україну такий causus belli (латинською “привід для війни” – формальний привід для розв’язування війни однією державою проти іншої), як геноцид, який чинить влада України щодо російськомовного населення. Це цинічне викривлення змісту цього страшного злочину і жодним чином не виправдовує військової агресії.

“Вимагаємо притягнути Росію до відповідальності за спотворення поняття геноциду для виправдання агресії. Просимо суд негайно наказати РФ припинити військові дії та призначити слухання вже наступного тижня”, – зазначив Зеленський.

Водночас у Гаазі також розташований Міжнародний кримінальний суд (МКС) – перший постійний правовий інститут, у якому притягують до відповідальності і за геноцид, і за воєнні злочини, і за злочини проти людяності, а також за воєнну агресію / агресію індивіда (the crime of agression).

Будь-яка особа, яка вчиняє такі злочини, зокрема шляхом надання наказу, підбурювання чи сприяння в інший спосіб у скоєнні цих злочинів, може бути притягнута до відповідальності перед судом з повною повагою до принципу комплементарності. Необхідно, щоб усі сторони конфлікту поважали свої зобов’язання за міжнародним гуманітарним правом. Про це нагадав прокурор МКС Карім Хан, говорячи про ситуацію в Україні 25 лютого цього року.

Наразі Україна не ратифікувала Римський статут – документ на підставі якого діє суд, проте визнала юрисдикцію МКС. Тож Україна фіксує злочини. Когось вийде притягнути до відповідальності тут, за національним законодавством, за порушення правил і звичаїв ведення війни (ст. 438 ККУ), а до когось дотягнемося через МКС.

Детальніше про те, що таке воєнні злочини та як можна допомогти органам влади їх фіксувати, дивіться в пам’ятці від правозахисних організацій.

Знаю, що мало хто вірить у дієвість міжнародного права і в те, що є якісь перспективи в Міжнародному суді ООН чи МКС. Особливо в умовах, коли Росія як член Ради безпеки ООН шантажує цю організацію, а також не визнає юрисдикції МКС над своєю країною.

Утім, це загальна проблема міжнародного права: фактично це джентльменська угода з принципом pacta sunt servanda, тобто договори мають виконуватись. І якщо Путін не джентльмен, а покидьок, то дієвість правил зводиться до мінімуму.

Проте не до нуля, треба мати надію і використовувати всі механізми юридичного, тобто цивілізованого, захисту від агресії.

Вірю, що Офіс генпрокурора, МЗС та інші компетентні органи доведуть справу до кінця на міжнародному кримінально-юстиційному фронті рано чи пізно.

Євген Крапивін, юрист, національний консультант Ради Європи