Попри жорстокі репресії, українці в Криму продовжують спротив та очікують на деокупацію
Я — кримський журналіст і політичний діяч, перший заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу. Я провів майже три роки в російській в’язниці, тому що я публічно виступав проти окупації Криму Росією. Мене звільнили п’ять місяців тому.
У 2014 році українські громадяни, у тому числі корінний кримськотатарський народ, виявилися фактичними заручниками авторитарного репресивного режиму Кремля. Багато з них відкрито виступили проти злочинних дій Росії на захист територіальної цілісності України та її суверенітету.
26 лютого 2014 року на заклик Меджлісу кримськотатарського народу під будівлею кримського парламенту зібралися близько 15 тисяч кримських татар та українців. Саме вони на один день відтермінували окупацію Криму та змусили Росію вдатися до відверто злочинних дій.
Російська влада почала жорсткі репресії: викрадення людей, заборони в’їзду на територію Криму лідерам кримськотатарського національного руху, обшуки й арешти громадських активістів, які супроводжувалися катуваннями, переслідування журналістів, заборони на проведення публічних заходів.
Для окупованих українських територій вже одинадцятий рік характерними стали порушення та обмеження права на свободу та особисту недоторканність, свободи висловлювання думки, свободи мирних зібрань і асоціацій, права на справедливий суд.
Багато журналістів та громадських активістів Криму фіксували та повідомляли інформацію про ці порушення. Внаслідок незаконного та політично мотивованого переслідування російською окупаційною владою частина з них була незаконно заарештована, частина була змушена залишити окупований Крим.
Я залишався в Криму до самого арешту у вересні 2021 року.
Мене та двох моїх друзів Асана й Азіза Ахтемових засудили за сфабрикованою кримінальною справою. Мені присудили 17 років ув’язнення.
Я особисто пережив багато випробувань, які є частиною життя політв’язнів. Погане харчування, відсутність медичного обслуговування, моральні та фізичні приниження та знущання у в’язниці. І, звичайно, відчуття несправедливості. Пережити всю цю брехню під час слідства та судового процесу було, мабуть, найважчим випробуванням для мене.
Слідство фабрикує матеріали кримінальної справи, знаючи, що прокурор та судді винесуть заздалегідь відомий вердикт. Політичні судові процеси не мають нічого спільного з правосуддям. Абсолютно відсутня змагальність сторін. Судді, порушуючи закон, є стороною обвинувачення.
Беззаконня не обмежується слідством і судами. У в’язниці також часто неможливо захистити свої права. В слідчому ізоляторі Сімферополя мене та інших ув’язнених били, ображали, змушували вчити та співати гімн Росії. Забороняли сідати на ліжко, через що більшу частину дня в камері ми змушені були перебувати на ногах.
Але багато політв’язнів пережили ще більш жорстоке поводження і тортури, про що вони мені особисто розповідали. Чотирьох людей, яких разом зі мною затримали у вересні 2021 року, катували. Їх жорстоко били, катували струмом, погрожували вбити їх і навіть їхніх дітей.
У в’язниці я познайомився з українцем з Херсонської області. Він розповідав мені, що окупанти катували його дружину, щоб змусити його підписати зізнання у скоєнні злочину.
Інший українець розповів, що його та інших полонених регулярно били, а потім виводили на розстріл. Але кати стріляли біля голови й сміялися. Для них це була розвага. Така жорстокість застосовується щодо більшості політичних в’язнів, цивільних осіб у полоні та військовополонених.
Окремим видом жорстокого поводження в російських в’язницях є ненадання необхідної медичної допомоги. По дорозі з Криму в Красноярську в’язницю я сильно захворів, але медичної допомоги мені ніхто не надав. Всі ліки, які передала дружина, у мене були вилучені. Мій організм був змушений сам справлятися з хворобою.
У лютому цього року я знову важко захворів у в’язниці. Весь день я та мій сусід по камері просили привести лікаря. Але ніхто цього не зробив. Мені навіть не дозволили лягти на ліжко. Від втоми я просто ліг на підлогу.
Ув’язнена за сфабрикованими звинуваченнями громадянська журналістка Ірина Данилович має серйозні проблеми зі слухом, неврологічні розлади та можливе ураження мозку.
Громадянському журналісту Амету Сулейманову потрібна термінова операція на серці, без якої він може померти.
У важкому стані політв’язень Тофік Абдулгазієв. Йому діагностовано низку серйозних захворювань. Він втратив сорок кілограмів власної ваги. Однак суд відмовився ухвалити рішення про його звільнення, хоча для цього є законні підстави. Ба більше, коли на наше прохання турецький омбудсман звернувся щодо нього до російської колеги, вона відповіла, що з ним все добре.
У в’язницю закрили абсолютного сліпого та хворого Олександра Сізікова.
65-річний Насрулла Сейдалієв не може отримати кваліфіковану медичну допомогу вже протягом 2,5 року увʼязнення. На цей час тюремний лікар повідомив, що йому доведеться чекати щонайменше до лютого наступного року, щоб потрапити у лікарню.
Понад 60 кримських політв’язнів потребують негайної медичної допомоги.
У російських в’язницях саме через відсутність медичної допомоги померли двоє кримських політв’язнів – Джеміль Гафаров і Костянтин Ширінг.
Наразі нараховується 218 офіційно визнаних правозахисниками кримських політв’язнів, 132 з яких – кримські татари.
Репресивна політика, не зупиняючись ні на хвилину протягом всіх років окупації, з початком повномасштабної збройної агресії Росії проти України у 2022 році набула неймовірного розмаху.
Сьогодні жоден громадянин України в Криму не може відчувати себе в безпеці та мати впевненість, що в разі потреби він зможе захистити свої права, своє життя.
Мешканці Криму змушені жити в атмосфері страху та підозри, кризи довіри один до одного, змушені вчиняти дії проти власної волі під тиском окупаційної влади. Наприклад, брати участь в незаконних виборах, підтримувати “СВО” чи виходити на різні пропагандистські політичні акції.
Такі умови життя в окупованому Криму є результатом свідомої цілеспрямованої злочинної політики російської влади щодо українського населення півострова.
Зрозуміло, що окупаційна влада намагається приховати свої злочини.
Вільна журналістика в Криму знищена. Громадянські журналісти, здебільшого кримські татари, які зайняли місце професійних медійників, піддаються репресіям. За ґратами знаходяться 18 незаконно ув’язнених кримських журналістів.
Не захищені й адвокати, які захищають політв’язнів. Нещодавно в Криму відбувся обшук в оселі подружжя юристів Рустема Кямілєва та Лілі Гемеджи.
Окупанти звинуватили Рустема в “дискредитації ЗС РФ” та “пропаганді нацистської символіки”, після чого призначили 10 діб адміністративного арешту та наклали штраф у розмірі 50 тисяч рублів.
Але попри це, українські громадяни в Криму продовжують зберігати любов до своєї країни, прихильність до демократичних цінностей, бажання вільно користуватися правами та свободами людини.
Тисячі моїх співвітчизників очікують на якнайскорішу деокупацію кримського півострова.
Ці настрої важко побачити ззовні, чи навіть перебуваючи десь в Сімферополі або Ялті, саме через те, що російська окупаційна влада дуже швидко, неадекватно жорстоко реагує на будь-які прояви лояльності мешканців Криму до України.
Враховуючи негативне ставлення великої кількості українських громадян в першу чергу корінного народу – кримських татар до російської окупації, задля зміцнення своїх позицій в окупованому Криму та демонстрації зовнішньому світові нібито “суцільної згоди” місцевого населення з окупацією, Росія знову ж таки у порушення міжнародного права з перших років почала активне цілеспрямоване переселення росіян до окупованого Криму.
Наслідки цього демографічного злочину посилюються примусовою мобілізацією, коли мешканці окупованого Росією Криму залучаються до лав російських збройних сил. Щоб унеможливити необхідність воювати проти власної української держави, тисячі кримських татар із сім’ями змушені були виїхати з батьківщини.
Для невеличкого корінного кримськотатарського народу це можна розцінювати як справжню гуманітарну катастрофу. Можна прямо говорити, що злочинна репресивна політика Росії направлена на витіснення кримських татар з батьківщини, які заради власної безпеки залишають свої будинки та переселяються.
На жаль, в той час, як Україна неймовірними зусиллями досягає звільнення декількох власних громадян з російського полону, кількість заручників російського режиму тільки зростає.
Через непримиренну позицію російської влади, її небажання дослухатися до голосу міжнародної спільноти, звільнення українських громадян, припинення будь-яких переслідувань на окупованих територіях, захист прав та інтересів корінного кримськотатарського народу можливі лише у разі перемоги України в боротьбі за власну територіальну цілісність та суверенітет.
Будь-які спроби дозволити Росії залишити собі окуповані українські території, в тому числі Крим, означають продовження репресій щодо українських громадян. Погоджуючись на такі пропозиції, ми повинні розуміти, що залишаємо сотні тисяч безневинних заручників без нашого захисту під владою Росії.
Тому наші спільні зусилля в першу чергу повинні бути направлені на підтримку Збройних сил України, на підтримку спроможності нашої держави захистити власних громадян та повернути окуповані території, що так само означає захист наших спільних демократичних цінностей, прав та свобод людей.
Промова журналіста, громадського діяча, першого заступника голови Меджлісу кримськотатарського народу Нарімана Джеляла на відкритті конференції Crimea Global
