Під час свого затримання я посміхалася та жартувала: лист кримської бранки Кремля

Під час акції українського ПЕН “Мистецтво під час війни” в Києві письменники, співаки та журналісти розповідали історії та читали листи незаконно ув’язнених у тимчасово окупованому Криму бранців Кремля. А митці оприлюднили присвячені політв’язням роботи, які можна буде придбати на благодійному аукціоні.

Організатори заходу перерахують кошти на передові авіаційні навідники (ПАНи) для легендарної 10 Сакської морської авіабригади, якій 2014 року вдалося вивести з кримського аеродрому в Новофедорівці всю свою техніку. Цим збором опікується фонд “Повернись живим”, який планує зібрати 10 мільйонів гривень. Представництво президента України в Автономній Республіці Крим закликає небайдужих співвітчизників задонатити на цей збір. 

Галина Довгопола

68-річна Галина Довгопола залишилася в Криму після тимчасової окупації Кримського півострова 2014 року. Жінка не приховувала, що підтримує Україну та виступає проти окупантів. 27 листопада 2019 року її заарештували, звинуватили в тому, що вона нібито є секретною шпигункою, та інкримінували їй порушення статті 275 КК Росії (“державна зрада”). Її засудили до 12 років ув’язнення. 

Останнє, що відомо про бранку Кремля, – це те, що у 2020 році вона перебувала в Бутирському слідчому ізоляторі (СІЗО) у Москві. Про її фізичний та психологічний стан наразі також нічого невідомо. 

Лист незаконно ув’язненої кримчанки Галини Довгополої зачитала під час заходу продюсерка та ведуча радіо “Культура” Ірина Славінська. У цьому листі, який вона написала журналістці у вересні 2021 року, Галина Довгопола описує спогади про перші дні свого затримання. 

Ірина Славінська

Десь по 11-й ранку я виходжу за хвіртку, проводжаючи знайомого. Навпроти, через дорогу, стоїть поліцейська машина. Поки я одну-дві хвилини дивлюся на неї, з лівого боку як чорт з табакерки на мене наскакує людина в усьому чорному. Шапочка-маска з прорізами для очей і надписом ФСБ.

Через те що він майже висить на мені, я його струшую зі словами: “Навіщо ти на мені висиш, якщо я спокійно стою?” А він стоїть упритул і одночасно лунає вереск і скрегіт кількох різних машин: РАФ, швидка та кілька легкових.

З кожної машини висипається купа людей, зокрема й дві дівчини. Одна знімає все на відео, а друга, як потім виявиться, буде супроводжувати мене аж до Москви.

Я намагаюся з’ясувати, хто вони. Мені відповідають, що ФСБ, а я й сама бачу, що це ФСБ. Хтось пропонує мені пройти до автівки. Іду без опору та посміхаюся.

Біля дверей РАФа згадують про кайданки та заклацають на руках. А вже в машині я знову запитую: “За що мене затримують?” У дверях з’являється зосереджене обличчя немолодого чоловіка, здається в дерматиновій куртці й кепці. Він розкриває якусь ксиву, показує її здалеку зі словами: “Вам привіт від Андрія зі Львова”. А я запитую: “А ви давно його бачили?” Та ніхто не відповідає. Хвилинне збентеження, а потім раптом усі заметушились і поїхали. Я кричу: “Зачиніть хвіртку, це вам не прохідна!” Схоже, здається, на Севастополь, майже не пам’ятаю, як їхали.

Отямилась у великому кабінеті в будівлі “управління ФСБ” в Севастополі. Я сиджу за столом, а навпроти – комп’ютер, і постійно хтось вбігає. Обличчя навпроти змінюються. Відчуваю в очах каламуть, і все пливе, але я жартую і посміхаюся.

Пам’ятаю, що запитали, чи була я 2019 року в Києві. Кажу: “Була. У мене там народилася четверта онука”. І запитую своєю чергою: “А ви були колись у Києві?” Відповідає: “Я до Києва їду на танку”. Мені аж в очах потемніло. “А скільки загине з одного та іншого боку, щоб ви приїхали до Києва на танку?” Мовчання у відповідь.

Двері кабінету відчинено. У дверях постійно з’являється декілька людей. Вони стоять, дивляться та слухають, роззяви з усього ФСБ. Як кличуть, нехай заходять. А у відповідь кажуть: “Дарма ви жартуєте, Галино Павлівно. Вам загрожує 18 років”. Я відповідаю: “Довічне – це вже подарунок долі, а 18 років – щастя”.

Мені вже висунули обвинувачення. Чекаю та розумію тільки те, що я – небезпечна сволота, шпигунка і продавала Україні таємні дані.

Тиск розриває мозок. У якийсь момент викликають швидку. Здається щось вкололи або дали таблетки,  я не пригадую. Щось скликали ближче до вечора, возили до “Ленінського райсуду”. Пам’ятаю лише, що мене вперше в житті помістили в клітку для злочинців. До того я її бачила тільки в кіно.

Там або раніше був мій адвокат за призначенням, або він з’явився ще в ФСБ, я не пам’ятаю. Розпочався суд. Мені здавалося, ніби все, що відбувається, я спостерігаю збоку. Мене заарештували на два місяці.

Коли я спускалася сходами “суду”, та сама дівчина з ФСБ знімала мене на відео. Я посміхалася та в кайданках показала три пальці – символ українського тризуба.

Мене повезли до Сімферопольського СІЗО, і враз мені стало зле. Я цілий день нічого не їла. Пізно вночі я лишилася сама в камері. Спала чи не спала – не пам’ятаю.

Уранці вивезли брати відбитки пальців. Цей інспектор був брутальний, навіть агресивний. З руками, забрудненими чорною фарбою, ні помити, ні обдерти він не дозволив, повели до лікаря.

Лікарка кричала і питала здалеку. Стоїш біля дверей, а вона за столом біля вікна, нібито тебе оглядає. Я надулась і мовчала.

Близько дев’ятої чи десятої ранку по мене приїхали ті самі оперативники, які вивозили з дому. Забрали й повезли до аеропорту. Потім пам’ятаю лише, що літак злетів. Набираємо висоту, і мій Крим лишається позаду. Я ще тоді запитала себе: “Тобі, Галю, шкода, що ти назавжди залишаєш Крим?” І сама собі відповіла: “Не шкода”.

Унизу вже залишився чужий Крим.