Що робити, щоб зниклих безвісти було менше, а їхні родини мали зворотній зв’язок

За даними Уповноваженого у справах зниклих безвісти Артура Добросердова, станом на січень 2025 року у розшуку перебуває 62 948 осіб. У цю цифру входять як військові, так і цивільні.

Питанню безвісти зниклих був присвячений нещодавній прямий ефір журналіста, головного редактора сайту “Цензор” Юрія Бутусова. Зокрема, він звернув увагу на проблему неналежного інформування родин безвісти зниклих про долю їхніх рідних і поділився своїм поглядом на розв’язання цієї проблеми. 

Публікуємо частину виступу Бутусова, присвячену безвісти зниклим оборонцям.  

Основне питання, яке у мене виникає за останні місяці, це проблема зниклих безвісти. До мене, як до журналіста, звернулось чимало людей з усіх ділянок фронту. Це дуже гостра та болюча проблема, яка потребує системної реакції. Це питання не можна вирішити виключно через журналістів. Для того, щоб системно контролювати долю військовослужбовців, потрібно чітко прописати наказ. На мою думку, такий наказ має видати Ставка Верховного Головнокомандувача. Згідно з реєстром МВС, зараз  понад 50 тисяч осіб зниклих безвісти в умовах війни. Це вже такий масштаб, коли всі питання, пов’язані з цим, мають бути врегульовані на рівні держави.

Я вважаю, що Верховний Головнокомандувач має взяти на себе відповідальність та ухвалити наказ, який встановлює порядок проведення термінових службових розслідувань і донесень, які повинні мати закритий характер. У них має бути чітко визначено, що максимум протягом одного місяця після втрати зв’язку з бійцем, про це мають бути проінформовані його рідні. Родичам зниклого безвісти мають повідомити, де та за яких обставин (наприклад, під час виконання бойового завдання) він сам або у складі групи зник безвісти. Також там варто зазначити, чи зафіксоване дроном місце зникнення, що зараз відбувається на тій точці, де останній раз їх бачили, коли вони востаннє виходили на зв’язок. Це дуже важливе і серйозне питання.

Якщо є моменти, що можуть якимось чином зашкодити безпеці або видати ворогу якісь оперативні дані, тоді інформація має доводитись, можливо, не у письмовій, а усній формі протягом місяця. Максимум 4–6 тижнів, але це має робитися в обов’язковому порядку. Якщо інформація не доводиться в зазначений час, має бути чітко оголошена причина, чому це неможливо. Також мають бути вказані дата і час, коли ця інформація має надаватися родичам.

Неприпустимо, коли родичам взагалі не надають жодної інформації без будь-яких пояснень. Для такої позиції не може бути виправдання. Чому? Тому що після втрати звʼязку з підрозділом, який вів бойові дії на певній позиції, туди має вилітати дрон для проведення розвідки. Це потрібно робити завжди. Якщо цього не відбувається, то тоді мають виникати питання до командира підрозділу. Тому що через його безвідповідальність та некомпетентність не була проведена фіксація місця зникнення бійців. І тоді потрібно проводити відповідні розслідування. Я вважаю, що це злочин та службова недбалість, якщо командир не здатен протягом місяця-двох надати інформацію про те, що сталося з його бійцями, де вони зникли та за яких обставин. Такого не може бути.  

У нас це не вирішується. Чому? Тому що військове керівництво, військово-політичне керівництво та Ставка Верховного Головнокомандувача на словах дуже люблять стверджувати, що життя людей для них великий пріоритет. Але ці слова не підтверджуються конкретними діями. Володимир Зеленський як Верховний Головнокомандувач має поставити військовому командуванню конкретне завдання: чітко визначити терміни надання інформації про зниклого безвісти, а також обставини, за яких це відбулося.

Мають опитати свідків, якщо вони є, а також обов’язково повідомити про те, звідки бійці в останній раз виходили в радіоефір та надати відео з дрона. Для того, щоб родичі мали чітке розуміння, що військове керівництво щонайменше дбає про долю їхніх близьких. Що було зроблено все для того, щоб з’ясувати обставини їхнього зникнення, та встановити їхнє місцеперебування. Все це потрібно для того, щоб зниклих безвісти було якомога менше. А зараз зниклі безвісти – це фактично форма зняття з себе будь-якої відповідальності деякими командирами. Це абсолютно неприпустимо.

Я не думаю, що це якимсь чином обмежить або зашкодить веденню бойових дій, якщо протягом визначеного часу родина отримає повідомлення в усній або письмовій формі. Але воно обов’язково має бути від представника військової частини. Тоді близькі зрозуміють, що для порятунку їхніх рідних було зроблено все можливе.

Я вважаю, якщо в якійсь частині є велика кількість зниклих безвісти, то, безумовно, такі речі мають особливо уважно контролюватися. І це не лише відповідальність командира військової частини. У мене є значна кількість звернень від родичів бійців штурмових підрозділів, полків та батальйонів, які зникли безвісти під час виконання бойового завдання. Безумовно, тут питання не лише до командирів частин, але й до командирів тактичних груп та оперативно-тактичних управлінь. Також це стосується керівництва Збройних сил, що ставить завдання деяким штурмовим підрозділам, яке заздалегідь унеможливлює евакуацію людей. Тож відповідати тут має не один командир частини, а й той керівник (полковник чи генерал), який тицяє пальцем в карту і каже виконувати завдання десь далеко в сірій зоні, де заздалегідь зрозуміло, що ніякої евакуації не буде.

Я не кажу, що це завжди злочин або некомпетентність. Інколи на війні бувають ситуації, коли люди усвідомлено йдуть на ризик. Українські воїни дуже часто ризикують життям заради побратимів без будь-яких наказів. Але не може бути ситуації, що у нас питання зниклих безвісти перекладається на командирів підрозділів, батальйонів, полків та бригад. І потім вони взагалі позбавляються будь-якого контролю за веденням цієї звітності. А ця звітність не ведеться, тому що не має наказу, який би визначав порядок організації роботи зі спілкування з родинами безвісти зниклих. 

Юрій Бутусов, головний редактор сайту “Цензор”.