Перший день у в’язниці нагадав мені якесь бандитське кіно з 90-х, та наступні місяці показали, що це серіал
25-річну кримську татарку Леніє Умерову Росія незаконно утримує в закладах несвободи вже 9 місяців і безпідставно звинувачує у шпигунстві, за що їй може загрожувати ув’язнення до 20 років. Дівчину затримали в грудні 2022 року на російсько-грузинському кордоні, коли вона намагалася потрапити до Криму, щоб доглядати за батьком, який має онкологічне захворювання. Рідні кажуть, що справжнім приводом для затримання була відмова Леніє отримувати російський паспорт у 2014-му. У в’язниці Леніє не дозволяють бачитись з рідними, вона може писати листи, але вони доходять не одразу. Останній лист дівчина написала з московського СІЗО “Лефортово” на початку вересня, але дійшов він лише зараз. Брат Леніє Азіз Умеров оприлюднив його текст, наводимо його нижче.
Привіт! В мене все стабільно, без особливих новин. Останні дні тут страшенна задуха, але сьогодні була сильна злива й одразу посвіжішало. Погода вже натякає, що осінь із камінг. Сьогодні закреслювала дні в календарі, виявилося, що скоро вже 9 місяців, як мене тут утримують, в цій країні.
Здається, ще вчора намагалася проїхати до тата, але все сталося не так, як гадалося. Момент, і на кордоні після перевірки документів та особистих речей до тебе підходить четверо “невідомих чоловіків” та змушують зійти з автобуса і робити все, як вони скажуть. На запит представитись називають якісь вигадані імена, а про документи вже годі й говорити. Забравши тоді мої особисті речі, відвезли мене у невідоме місто (пізніше виявилось, то був Владикавказ). Далі – 7 годин допитів і погроз. Звідки й куди їду, хто я по національності, навіщо їду в Крим, що в моєму телефоні, цікавились навіть стікерпаком. Відпустили в середині ночі, та моє таксі по дорозі до готелю зупинили місцеві даішники, ніби перевірити документи. Побачивши, що я іноземна громадянка, запросили дозвіл, а дізнавшись, що в мене його немає, забрали у відділок. Виявилося, їхні федеральні закони забороняють іноземцям пересуватися по їхніх дорогах без особливого дозволу. Одразу провели нічний суд, а після відправили до в’язниці для іноземців, де забрали мій телефон, цього разу “назовсім”.
Весь час з моменту перетину кордону мені заборонялося користуватися послугами адвокатів та робити дзвінки близьким, з якими я зв’язалася пізніше, ледве не дивом. Пам’ятаю, що в той день у в’язниці під час обшуку моїх особистих речей, я дивилася і думала, як, трясця, мені весь цей сюр нагадує гостросюжетне бандитське кіно з дев’яностих-нульових. А наступні п’ять місяців показали, що це не кіно, а серіал. Залякування, погрози, викрадення та спроби взяти підлі інтерв’ю, бандитські схематози – скаже будь-яка цивілізована людина. А от і ніт, скажуть послідовники системи Орвела.
До чого це я. Це все – грубе свідчення зневаги до людських прав, свобод та гідності, що сформувалися у результаті чиїхось загарбницьких амбіцій і стають жахливою нормою останніх, майже десяти років. І нам, всім разом, дуже сильно потрібно вилікувати причину цього.
З повагою та любовʼю, Умерова Леніє Резванівна
