Новий закон про воєнні злочини: ключові відповіді для скептиків та противників ухвалення

У четвер Верховна Рада ухвалила в цілому закон про воєнних злочинців (законопроєкт № 2689), який має гармонізувати Кримінальний кодекс України з міжнародним кримінальним правом та дозволить карати винних у воєнних злочинах. Це подія історичного значення. Парламент подарував тисячам людей, що постраждали від воєнних злочинів, надію на справедливість, бодай і відкладену в часі. Адже, як свідчить історія, авторитарні режими зазнають поразки і їхні ватажки опиняються перед судом.

Але для припинення маніпуляцій довкола закону надаю відповіді на ключові зауваження, які надходять від скептиків та противників його ухвалення.

1. У законопроєкті немає сенсу, бо він не поширюється на події минулих років

Це не так. У пункті 17 прикінцевих та перехідних положень законопроєкту зазначено:

“Якщо діяння, передбачені в статтях 437-4385, 442, 4421 цього Кодексу, на момент їх вчинення не визнавалися злочином відповідно до законодавства України про кримінальну відповідальність, проте визнавалися злочином геноциду, злочином агресії, злочином проти людяності або воєнним злочином за міжнародним правом, то вважається, що такі діяння на час їх вчинення визнавалися такими, що є злочином відповідно до законодавства України про кримінальну відповідальність”.

2. Але якщо він поширюється на події минулих років, то це порушує Конституцію України

Це не так. Йдеться не про “зворотну силу кримінального закону в часі”, яка заборонена статтею 58 Конституції України, а про застосування міжнародного права до подій минулого. Україна ще до початку війни мала зобов’язання переслідувати за певні дії як за злочини за міжнародним правом, оскільки підписала цілу низку міжнародних конвенцій.

Це підтверджується міжнародною практикою. Європейський суд з прав людини в справі “Василяускас проти Литви” дійшов висновку, що порушення конвенції не було, оскільки дії заявника на момент їхнього вчинення становили злочин, визначений міжнародним правом. Моніторингова місія ООН з прав людини в аналітичній довідці від 9 вересня 2019 року теж стверджує, що “це не було б порушенням принципу заборони зворотної дії закону в часі”.

3. Цей законопроєкт буде використаний проти української армії

Це не так. Єдині, проти кого спрямований законопроєкт 2689, – це воєнні злочинці. Йдеться не про будь-які злочини чи навіть убивства, а про міжнародні злочини, іншими словами – звірства. Якщо хтось із військових вчиняв звірства, наприклад викрадав та ґвалтував цивільних, то українська держава має прямий обов’язок за це переслідувати та карати.

Так, наша судова система має недоліки, і можна припустити загрозу політичного переслідування. Але, щоб відкрити справу за політичними мотивами, цілком досить наявних статей Кримінального кодексу. За статтею умисне вбивство теж можна сфабрикувати справу, але ж ніхто не вимагає скасувати відповідальність за умисне вбивство взагалі.

Водночас через зволікання  з ухваленням законопроєкту 2689 Україна запустила “холодну амністію” для воєнних злочинців. Якщо кваліфікувати воєнні злочини як тероризм, то це призведе до невідворотних наслідків. Звичайні злочини мають менші терміни покарання. Розслідування обмежене термінами давності, а потім справу мають закрити. До всього таких злочинців можна амністувати.

Ухваленням законопроєкту 2689 Україна посилає певний сигнал на окуповані території. Адже кримінальна відповідальність є індивідуальною, і ті, хто вчиняють звірства, раптом усвідомлять, що геополітична ситуація може змінитись і вони будуть змушені відповідати. Таке розуміння матиме охолоджувальний ефект і збереже людські життя.

Олександра Матвійчук, голова Центру громадянських свобод