Новий Цивільний кодекс: як модернізація приватного права веде до відкату прав людини
Минулого місяця у Верховній Раді зареєстрували проєкт нового Цивільного кодексу України під номером 14394, ініційованого головою парламенту Русланом Стефанчуком. Документ подається як масштабна рекодифікація приватного права – спроба оновити застарілі норми, усунути колізії та наблизити українське законодавство до європейських стандартів.
Проєкт справді виглядає амбітно: дев’ять книг, нова структура, спроба зібрати в єдине ціле те, що роками існувало фрагментарно. Однак за деклараціями про модернізацію приховані норми, які можуть мати серйозні наслідки для прав людини, зокрема у сфері сімейних стосунків. Йдеться не про косметичні правки, а про положення, здатні звузити вже наявний – і без того обмежений – простір правового захисту для окремих груп.
Звуження поняття сім’ї
Чинне законодавство України не визнає ані одностатевих шлюбів, ані зареєстрованих партнерств. Водночас нинішній Сімейний кодекс містить відносно широке визначення сім’ї – як осіб, які спільно проживають, ведуть спільний побут і мають взаємні права та обов’язки. Тобто це означення не зводиться виключно до інституту шлюбу. Саме це формулювання дозволяло судам у виняткових випадках визнавати фактичні сімейні взаємини у тому числі в одностатевих парах — у спадкових, житлових чи соціальних спорах.
Проєкт нового Цивільного кодексу пропонує інший підхід. Сім’я визначається як “природний та основний осередок суспільства”, що створюється переважно через шлюб, кровну спорідненість або усиновлення і відповідає доброзвичайності. Таке формулювання фактично виключає можливість визнання фактичних сімейних взаємин, які не вписуються у перелічені, формалізовані критерії або оцінюються як такі, що не узгоджуються з етичними стандартами та “належною поведінкою”, зміст яких законодавчо не визначений.
Проєктом закону пропонується нова редакція статті 1473 Сімейного кодексу України, у якій визначення шлюбу це – сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрованого у встановленому законом порядку. Фактичні сімейні зв’язки, які не вписуються у формалізовані рамки, фактично випадають із правового поля.
Це особливо контрастує з розвитком судової практики. У 2025 році український суд, а саме Деснянський районний суд міста Києва, уперше визнав спільне проживання одностатевої пари де-факто сімейними стосунками – як крок у напрямі стандартів Європейського суду з прав людини. Новий кодекс не просто ігнорує цю еволюцію, а може її перекреслити.
Адже в результаті ухвалення зазначених норм відбудеться не збереження статус-кво, а фактичний відкат назад: буде втрачено навіть той мінімальний рівень правового захисту, який існує сьогодні. Під загрозою опиняться також інші форми сімейного співжиття, зокрема спільне проживання родичів або близьких осіб, які ведуть спільний побут і піклуються одне про одного, але не відповідають новому, звуженому нормативному визначенню сім’ї.
Релігійний шлюб і світські ризики
Окрему увагу привертає норма, яка дозволяє надавати юридичні наслідки релігійному обряду шлюбу. У поєднанні з незмінним визначенням шлюбу як союзу жінки та чоловіка, це створює додаткові ризики. В українських реаліях така конструкція може посилити вплив релігійних інституцій на державну політику у сфері сімейного права та поставити під сумнів принцип відокремлення церкви від держави.
Для ЛГБТ-людей це означає ще більше звуження перспектив будь-якого правового визнання їх сімейних зв’язків – навіть на рівні фактичних взаємин.
Небезпека для трансгендерних людей
Ще однією проблемною є пропозиція визнавати шлюб недійсним у разі зміни статі одним із подружжя. Формулювання норми не уточнює, коли саме відбулася така зміна, до чи після укладення шлюбу, і не передбачає жодних гарантій захисту прав сторін.
У практичному вимірі це створює ситуацію постійної правової невизначеності та відкриває шлях до ретроспективного анулювання шлюбів, які на момент укладення були повністю законними. Такий підхід суперечить принципу правової визначеності та втручається у право на повагу до приватного і сімейного життя. Крім того, він має очевидний дискримінаційний характер щодо трансгендерних осіб.
Усиновлення: ігнорування інтересів дитини
Проєкт також зберігає абсолютну заборону на усиновлення дітей одностатевими парами. Повторення цієї норми у “модернізованому” кодексі свідчить про небажання переглядати дискримінаційні підходи, попри усталену практику ЄСПЛ та загальноєвропейський курс на деінституціалізацію.
У результаті обмежуються не лише права потенційних усиновлювачів, а й права самих дітей на виховання у сімейному середовищі, яке держава декларує як пріоритет.
Модернізація, що не відбулася
Попри заявлену мету гармонізації з європейським правом, проєкт Цивільного кодексу №14394 у частині сімейного права демонструє протилежну тенденцію — відхід від стандартів інклюзивності, недискримінації та поваги до різноманіття сімейних форм.
Без суттєвого доопрацювання ці норми можуть не лише звузити вже існуючий рівень захисту прав людини, а й підірвати довіру до самої ідеї рекодифікації як прогресивної реформи. Саме тому сьогодні вкрай важливими є публічна дискусія, спільна позиція правозахисних організацій та системний діалог із законодавцем – аби оновлення приватного права не перетворилося на інструмент консервації дискримінаційних підходів.
Анастасія Соловйова, юристка Центру прав людини ZMINA
