Міф про “нежіночі” професії: чому час остаточно з ним попрощатися

Уявлення про “нежіночі” професії тягнеться зі стародавнього поділу ролей: жінці – діти та побут, чоловіку – полювання. Водночас історія знає безліч прикладів воїтельок, мисливиць чи майстринь, які виходили за межі такого сценарію. Та, незважаючи на це, закріпився культурний міф, який почав диктувати, що “личить” і “не личить” робити жінці. Традиції, релігія й стереотипи лише підсилювали цю ідею.

Сучасні реалії та виклики

Ще донедавна в Україні існував офіційний Перелік важких робіт та робіт зі шкідливими й небезпечними умовами праці. У ньому було понад 450 спеціальностей, куди жінкам не дозволялося йти: від машиністки метро до водолазки чи пожежниці. Парадоксально, але цей список діяв навіть тоді, коли жінки вже фактично виконували таку роботу (під час початку війни у 2014 році, або у важких умовах). Лише 2017 року цей анахронізм скасували – як такий, що суперечив законодавству і здоровому глузду.

Формальних заборон більше немає, проте суспільні стереотипи залишилися. За даними опитування КМІС, 2021 року понад половину українців (56%) погоджувалися з твердженням, що є “чоловічі” та “жіночі” професії. Та це не просто статистика, а дзеркало того, наскільки повільно руйнуються стереотипи у свідомості українців.

Утім, нові реалії потрохи руйнують застарілі уявлення. Лише у 2024 році понад 22 тисячі жінок пройшли навчання в межах програм професійної підготовки. Майже три чверті з них вибрали галузі, які традиційно вважалися “чоловічими”. За даними Державної служби зайнятості, серед нових студенток – операторки верстатів, монтерки, трактористки. Війна та мобілізація змусили ринок праці переосмислити саму ідею “жіночих” і “чоловічих” ролей. Ці зміни ми з командою помітили 2024 року, коли знімали відеопроєкт про коледжі та профтехи “КоледжCheck”.

Професійна освіта – рушій змін

Разом з командою з 2023 року ми активно впливаємо на те, щоб технічна та професійна освіта знову ставала привабливою. Причини очевидні: коротші терміни навчання, швидкий вихід на ринок праці, а головне – відчуття стабільності в кризовий час.

Задля роботи ми відвідували різні освітні заклади. Там бачили, що тепер до профтехів ідуть не лише хлопці, а й дівчата: вибирають зварювання, електрику чи машинобудування. Якщо ще десять років тому це здавалося винятком, то тепер – дедалі звичніша історія.

Варто бути чесними: дискримінація нікуди не зникла. За дослідженням 2024 року, кожна друга жінка у сферах, що вважалися “чоловічими” (поліція, ІТ, логістика, виробництво), стикалась із сексизмом або упередженим ставленням.

Це виклик не лише для роботодавців, а й для суспільства загалом. Адже справжня рівність – це не лише доступ до професії “на папері”, а й визнання твоєї компетентності та цінності на рівних у колективі.

Суспільство стає сильнішим, коли жінки ламають стереотипи

Поділ на “жіночі” та “чоловічі” професії – це не просто застаріла категорія. Це небезпечний міф, який забирає в людини право вибору, обмежує потенціал і позбавляє країну професійних кадрів. Нині, коли війна змушує нас переосмислювати роль кожного й кожної, ми бачимо: там, де жінки отримують можливості, суспільство стає сильнішим. 

Існує багато прикладів, коли дівчата йшли проти упереджень і досягали результатів у сферах, де від них “не чекали” успіху. Їхній шлях – це не тільки особиста перемога, але й удар по старих бар’єрах.

Олена Левандовська, співзасновниця та голова громадської організації UMIND та CEO комунікаційного агентства pedan buro