Юридичне пекло: чому цивільні, звільнені поза обміном, не можуть отримати статус позбавлених свободи

Ми звикли радіти обмінам полоненими між Росією та Україною, радіти, коли бачимо звістки про звільнення  незаконно утримуваних цивільних у телеграм-каналах. За даними Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, щонайменше 350 цивільних вже отримали свободу через обмін. Утім, насправді величезна кількість людей звільняється з незаконного ув’язнення самостійно, і коли вони повертаються на підконтрольну Україні територію, у них виникають проблеми з реалізацією низки своїх прав.

В Україні діє Закон “Про соціальний та правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України та членів їхніх сімей”. Цей закон визначає, кого ми, як держава вважаємо незаконно позбавленим особистої свободи внаслідок збройної агресії і який державний захист, пільги та сервіси держава гарантує таким потерпілим громадянам.

Цей закон охоплює як військовополонених, так й цивільних, які потрапили в незаконне ув’язнення внаслідок громадської політичної або якоїсь іншої діяльності, а також інших цивільних, які були ув’язнені окупантом з певних відкритих чи прихованих мотивів. Тобто передбачається, що людина, яка пережила незаконне ув’язнення, має доводити ці мотиви окупанта.

Попри введення в дію цього закону, повністю він так і не запрацював: сервіси, деякі види державної підтримки, пільги не працюють повністю або діють частково. Для цивільних після полону працює лишень фінансова допомога – 100 тисяч гривень на рік.

Читайте також: Ліквідація Мінреінтеграції cтавить під ризик захист та підтримку військових, цивільних полонених та бранців Кремля – правозахисниця

Цивільні, які звільняються з полону, зазвичай підтверджують факт незаконного ув’язнення тим, що їх звільнили офіційні державні структури України. Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими та спеціальні служби надають довідки і Комісія з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України встановлює цей факт, після цього потерпіла людина отримує доступ до державних гарантій допомоги.

Утім, як же саме члени цієї комісії, яка діє при Мінреінтеграції, ухвалюють рішення? Вони розглядають заяву та відомості, які подає ця особа на підтвердження тези, що вона дійсно перебувала у незаконному російському ув’язненні.

У цій комісії я працював з 2019-го по 2022 рік, і у мене є уявлення про її діяльність. Там працюють живі люди, які не обов’язково у своєму повсякденному житті дотичні до теми незаконного ув’язнення громадян України. Вони можуть представляти різні міністерства та займатися різними завданнями. Відтак у них не завжди є розуміння, як ухвалити рішення, тобто чи підтвердити факт незаконного утримання, чи ні.

Цивільні, які звільняються поза обміном, як правило, не мають жодних відомостей, що підтверджують факт незаконного ув’язнення. Це ті люди, яких окупанти могли незаконно ув’язнювати й використовувати для рабської праці. Це також люди, які були цікаві окупантам для отримання певної інформації, тому їх допитували. Це стосується, до прикладу, рідних учасників АТО, журналістів, активістів.

У цю категорію також входять громадяни, яких окупанти ув’язнюють за їхню позицію або нелояльність до окупаційної адміністрації, як це було в Херсоні. Коли російська армія втікала з Херсона під час наступу Збройних сил України, окупанти відпускали певну кількість незаконно ув’язнених через те, що вони не могли їх забрати із собою і далі утримувати.

Звільнені громадяни цієї категорії почасти втратили на тимчасово окупованих територіях свою нерухомість та все нажите майно. Відтак вони розраховують на адекватну підтримку з боку держави й формально виконують всі вимоги профільного закону, подавши до міжвідомчої Комісії відповідну заяву, але часто вони отримують відмову через відсутність відомостей. Утім, що це мають бути за відомості, ані самі потерпілі, ані юристи, ані самі члени цієї Комісії не знають, адже профільний закон цього не окреслив.

Я не можу сказати, наскільки ця проблема є масовою. Об’єднання родичів політв’язнів Кремля надсилало запит щодо такої статистики до Мінреінтеграції, і міністерство повідомило, що ця інформація є закритою. Утім, за даними Офісу омбудсмана, у 2023 році Комісія із загальної кількості поданих заяв, що включають також заяви від звільнених військовослужбовців, відмовила у 30% звернень. Але військовослужбовцям відмовляють вкрай рідко. Ця статистика стосується переважно цивільних полонених.

Тому громадяни не знають, як довести факт незаконного ув’язнення, втрачають державну підтримку та відповідно довіру до держави.

Читайте також: Незаконно ув’язнені Росією українці залишаються в країнах ЄС, бо Україна не забезпечує їх соціально-правовим захистом – Котелянець

У нас немає інформації, що Мінреінтеграції проводить роз’яснення. В Об’єднанні родичів політв’язнів Кремля є юридична служба, куди звертаються потерпілі. Більшість запитів стосується допомоги юристів зі складанням пакета документів для Комісії, щоб підтвердити факт незаконного ув’язнення. Та кожен кейс індивідуальний.

Інструкція: Як встановити факт позбавлення особистої свободи внаслідок війни

Хоч члени Комісії виконують своє вузьке завдання щодо аналізу даних та встановлення факту, потрібно розуміти, що Комісія репрезентує відношення держави Україна до своїх громадян, які пережили незаконне ув’язнення в окупації та повернулися на підконтрольну Україні території.

Якщо такі громадяни під час першої негативній взаємодії із міжвідомчою комісією не отримали жодних роз’яснень, то це призводить до зневіри, сприяє підвищенню рівня недовіри до держави, і ці люди покидають території України. Без жодного статусу, без встановлення факту незаконного ув’язнення у будь-якій країні ЄС, вони отримують більше підтримки через те, що є українцями, ніж в Україні зі статусом особи, незаконно позбавленої особистої свободи.

Промова голови Об’єднання родичів політв’язнів Кремля Ігоря Котелянця під час Правозахисного клубу Центру громадянських свобод