Якщо п’ять мусульман знищать нашу культуру, тоді наша демократія нічого не варта
Я погоджуюсь із твердженням Мітре Ґеорґієв із хорватської ініціативи “Ласкаво просимо”, що у світі нині криза солідарності.
У нас є досвід нашої роботи в різних країнах, зокрема у Швейцарії та Франції. І цей досвід показує, якщо ми створюємо умови для безпосереднього контакту місцевого населення з іноземцями, то з цього можуть виникнути дива. Ксенофобію, яка базується на страху, підтримує здебільшого наратив уряду. Їхня мета – унеможливити зустріч людей з біженцями, аби вони були окремо одне від одного. Зазвичай їх розміщають у таборах і унеможливлюють солідарність, яка йде безпосередньо від мешканців.
Нині десятки тисяч людей намагаються приїхати в Європу. Подібні хвилі біженців були і раніше. Наприклад, Швейцарія без проблем прийняла 12 тисяч людей з Угорщини після спроби революції у 1956 році. Країна також приймала біженців з колишньої Чехословаччини після 1968 року. Їх дуже ласкаво прийняли, бо було дуже багато кваліфікованих людей.
Однак зовсім іншою була справа із біженцями з Чилі (Латинська Америка) у 1973 – 1974 роках. Тоді, нагадаю, була Холодна війна, і уряд Швейцарії сказав: “Ні, ми не хочемо комуністів”. У ті часи в Чилі десятки тисяч людей ув’язнили і закатували. Ми тоді сказали: “Якщо уряд Швейцарії не хоче їх приймати, тоді ми хочемо”.
Ми звернулись до комун та релігійних громад з проханням прийняти по п’ять біженців із Чилі. У нас було кілька тисяч позитивних відповідей. Ми зробили трохи нелегально: привезли біженців проти волі уряду.
Тоді консервативні праві сили казали, що ці комуністи знищать нашу демократію. На що мер одного із селищ біля Базеля, де проживало близько 200 людей, відповів: “Ми прийняли п’ять біженців, і якщо вони зможуть зруйнувати нашу демократію, тоді наша демократія нічого не варта”.
Якщо ж сьогодні п’ять мусульман зможуть знищити нашу культуру і віру, тоді наша демократія також нічого не варта.
Я зустрічав біженців в Угорщині та Австрії, які шукають сьогодні свого притулку. Нам завжди говорять, що це якась інша культура. Але Швейцарія теж не знала, хто такі тамули, коли почалась хвиля міграції. Тоді була велика паніка: приїхали різнокольорові люди з іншою релігією. Але сьогодні в Швейцарії про них більше ніхто не говорить, тому що вони такі ж, як решта. У них своя культура, і це нікому не заважає.
Звичайно, інтеграція біженців легша у багатших країнах, але коли ми бачимо біженців у Греції або в інших країнах, то виникає співпереживання. Солідарність це природне почуття. Ми усюди бачимо велику солідарність.
Виступ Міхаеля Рьослера, представника “Європейського громадського форуму” під час дискусії на кінофестивалі документального кіно DocudaysUA
