Інтимна ненасолода: життя українських проституток
Близько 70 тисяч жінок заробляють на хліб власним тілом. Вони – працівниці секс-бізнесу. 17 грудня відзначається Міжнародний день проти насилля по відношенню до секс-працівників.
За останній рік лише троє із ста опитаних дівчат, що надають сексуальні послуги, не піддавались насиллю. Страждають представниці секс-бізнесу від лайки та залякування, насильницького утримування в місцях надання секс-послуг (сауни, дачі) та побоїв, зґвалтувань та групового сексу (без попередньої домовленості).
Для кожної третьої жінки, що надає секс-послуги, насилля – одна із найбільш актуальних проблем. Такі дані дослідження, що проводилось Аналітичним центром “Соціоконсалтинг”. За словами директора центру Ірини Демченко, дуже часто жінки виходять на трасу під тиском родини, щоб заробляти гроші. “Проте ніколи економічний фактор не зможе компенсувати ту шкоду, що завдається дівчатам”, – вважає вона.
В Україні секс-працівниці знаходяться поза законом. Поза законом, а отже, і поза державним захистом. Тому в разі насилля по допомогу звертаються тільки близько 25% жертв. При цьому, знаковим є те, куди саме звертаються ці жінки. А дані дослідження такі: 42% – до лікаря, 37% – до подруги, 24% – до бандитів, друзів, що можуть покарати кривдника. Представники ж органів державної влади та служб не є затребуваними.
Питання стосунків правоохоронних органів та секс-працівниць взагалі окреме. Так, працівники міліції посідають “срібне” місце (65%) в рейтингу джерел насилля по відношенню до жінок, що зайняті в секс-бізнесі. Випереджають їх лише комерційні клієнти. Особливо поширеною є практика шантажу, погроз, контролю, залякування та залучення на так звані “суботники”. Останні полягають, наприклад, у митті туалетів у районному відділку чи “безкоштовному” сексі з правоохоронцями.
Що ж робить держава, щоб виправити ситуацію? На початку листопада в парламент був поданий законопроект. Ініціатор – Кабінет Міністрів України. Його суть полягає в трьох ключових моментах. По-перше, збільшення штрафів за проституцію.
По-друге, скасування попередження як мінімального покарання за індивідуальну проституцію.
По-третє, надання можливості накладати штрафи не судовим органам, а правоохоронним органам.
“Виходить, що міліція сама цими послугами користується, хоче щоб вони були безкоштовними, ображають дівчат і ще й штрафи накладають!” – дивується ініціативі менеджер з технічної підтримки МБФ “Міжнародний Альянс з ВІЛ/СНІД в Україні” Оксана Макіяш. До слова, даний законопроект 6 грудня було направлено в комітет Верховної Ради на доопрацювання.
Питання надання секс-послуг пов’язане із поширенням ВІЛ-інфекції. Це зумовлено тим, що за останні п’ять років статевий шлях передачі ВІЛ став домінувати. В 2011 році 49% осіб інфікувались саме таким чином. Значну роль у цьому процесі відіграють і працівники комерційного сексу.
“Чому ми лідери по поширенню ВІЛ? – запитує Оксана Матіяш, і сама ж дає відповідь. – Бо закриваємо очі. У нас ніби немає секс-послуг”. Підтвердженням цього є те, що держава взагалі не фінансує роботу з надавачами сексуальних послуг.
Проституція вважається найдревнішою професією. Якщо якесь явище неможливо побороти, то його беруть під контроль. Такий підхід розвинутих держав, зокрема, й тих, в яких інтимні послуги легалізовані. Україна ж намагається закрити очі на те, що певні жінки торгують своїм тілом, мабуть, вважаючи, що це аморально. Проте, чи морально не бачити, як страждають від насилля ці заручниці свого ремесла?
Назарій Боярський, Центр інформації про права людини, для УП.Життя
