Гранати для матері Шабуніна як маркер безкарності за тиск на активістів
Підкладені гранати мамі Віталія Шабуніна – це такий собі спойлер 2021 року, анонс того, що нам закриватимуть роти всіма можливими способами.
Що час, коли зважали на міжнародну спільноту, на акції протестів, на резонанси у фейсбуках, минув.
Що розтоптане правосуддя і безкарність у справах активістів остаточно зробили свою справу – дозволили чинити насильство й надалі.
Що медійні кампанії із “соросятами”, з “хунтятами”, “грантожерами” досягли своєї мети – велика частина суспільства вважає, що так їм і треба.
Багато хто мені так і пише: а з чого ви вирішили, що активісти недоторканні? Ну так, нехай їх б’ють і вбивають, цих клятих активістів, поливають лайном з телеекранів і цілими ботофермами. Бо дістали своєю активністю, заважають нашим сонцесяйним лідерам і олігархам наводити лад у країні.
На велике нещастя, всі ці недалекоглядні люди, якими так легко маніпулюють олігархічні ЗМІ, не розуміють, що після того, як остаточно розправляться з активістами, прийдуть за кожним з них. А захистити їх уже не буде кому.
Багато ЗМІ просили мене написати підсумки року. Ось вам мій підсумок.
Правосуддя ми втратили задовго до 2020 року. Межу дозволеного переступили у 2018-му, коли була вчинена серія нападів на активістів і облита кислотою Катя Гандзюк.
У 2020-му ми як країна втратили здоровий глузд і інстинкт самозбереження.
Остаточно була стерта межа норми. Ми відкрили скриньку Пандори імені Татарова. Показали владі, наскільки ми слабкі й роз’єднані. І в такий спосіб дали карт-бланш добивати нас по одному.
А ще 2020-й – це рік повного “інтелектуального локдауну” (відсилання до слів народного депутата Давида Арахамії, який описав карантин у січні як інтелектуальний локдаун. – Ред.). Причому як влади, так і опозиції та частини громадськості. “Неначе люди подуріли” (цитата з вірша Тараса Шевченка. – Ред.).
З цього розумового дна треба якось виборсуватися. Нехай це буде нашим спільним надзавданням на наступний рік.
Щиро бажаю всім нам солідарності в новому році. Не тієї, яку практикує партія одного президента, а справжньої. З розумінням, що демократія неможлива без сильного громадянського суспільства. Що громадянське суспільство – це ті активні громадяни, які виконують свою роботу незалежно від політик партій, персоналій у владі, а отже не користуються популярністю в жодному з політичних таборів. Але тим більша їхня цінність для нас з вами, тих, хто хоче руху вперед.
Рух уперед – це перестати жити виборами 2019 року. Перестати жити в парадигмі По vs Зе. А думати про те, що нас чекає завтра.
І пам’ятати: що б на нас не чекало в туманному завтра, ми все зможемо разом. Підтримуючи тих, хто ще має сили тягнути. Іноді підхоплюючи ініціативу. Критикуючи, сперечаючись, дискутуючи, але ніколи не добиваючи своїх же.
Будьте розумними в новому році.
Читайте книги. І менше фейсбуків.
Ми переможемо.
Ольга Решетилова, координаторка Медійної ініціативи за права людини
