У Порошенка виступили проти членства України в Міжнародному кримінальному суді. Чи справедливі аргументи?

Дата: 05 Вересня 2019 Автор: Микола Мирний
A+ A- Підписатися

У перший день роботи оновленого парламенту в його стінах прозвучали аргументи проти членства України в Міжнародному кримінальному суді (МКС). Але чи справді цей суд такий страшний, як його малюють політики з орбіти Петра Порошенка? 

 

Під час запитань до кандидата на посаду міністра оборони представниця фракції “Європейська солідарність” Софія Федина звернулася до Андрія Загороднюка:

“Маємо питання стосовно Римського статуту, за яким, якщо, не дай Бог, ми за нього проголосуємо, кожного з наших захисників у конкретний момент поїздки за кордон може бути визнано злочинцем. Це ми бачимо в ситуації з Марківим”.

Утім, пасаж народної депутатки є маніпуляцією, яка не має під собою достовірної основи. Адже нацгвардійця Віталія Марківа судив не Міжнародний кримінальний суд у Гаазі (Нідерланди), а суд присяжних в італійському місті Павія. Причому судив його як громадянина Італії. Нагадаю, влада цієї країни звинуватила чоловіка в причетності до загибелі під Слов’янськом у 2014 році італійського журналіста Андреа Роккеллі. 

Справа Віталія Марківа жодним чином не стосується суду в Гаазі, статут якого Україна зобов’язалася ратифікувати, підписавши Угоду про асоціацію з ЄС.

Посол України в Італії Євген Перелигін, коментуючи цю справу, вказує на неідеальність судової гілки влади в Італії і посилається на кримінальну справу громадянки США Аманди Нокс та її італійського бойфренда Раффаеля Соллесіто. 

“Гучне вбивство британської студентки в Перуджі стало чи не першим випадком, коли журналісти, соціальні мережі, експерти ще до завершення судового процесу “призначили винною” у вбивстві Аманду Нокс і реально вплинули на результати процесу”, – каже посол.

МКС – НЕ СУПЕРМЕН

Чи справді такий страшний Міжнародний кримінальний суд, як його малює Софія Федина та політики з оточення Петра Порошенка?

Так, він страшний, але, на жаль, не для всіх. Цей молодий орган переслідує злочинців, які скоїли найтяжчі міжнародні злочини, – геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини. 

Ключова особливість воєнних злочинів – у тому, що їх вчиняють у контексті збройного конфлікту. Подібні до них за своїми ознаками злочини проти людяності скоюють у контексті організованого насильства, а саме – коли є план чи політика широкомасштабної атаки на цивільне населення.
 
Подолання безкарності – довготривалий та складний процес, і коштує він вкрай дорого. Не варто сподіватись, що цей суд – супермен і попересаджує всіх дрібних винуватців. Він насамперед покладається на допомогу національних правоохоронних систем. Але якщо певна країна не може або не хоче притягати до відповідальності топзлочинців, тоді ними займається безпосередньо МКС. Свою увагу він зосереджує на високопоставлених “архітекторах міжнародних злочинів”, тобто тих, хто розробляв та втілював план геноциду, воєнних злочинів та злочинів проти людяності. 
 
Оскільки Україні буде непросто домогтися справедливості в цій війні, їй потрібно залучати якомога більше інструментів для подолання безкарності, яка – на цьому постійно наголошують правозахисники – породжує нові злочини. Тому Міжнародний кримінальний суд – це ще один інструмент, який може допомогти досягти цієї мети та цілей перехідного правосуддя. Адже, до прикладу, топзлочинців можуть затримувати і передавати суду в Гаазі, якщо вони прибудуть до країни, яка ратифікувала Римський статут. А таких країн сьогодні – 123.
 
Для суду не діють посади та політичні імунітети, тому в майбутньому цілком може бути притягнуто до відповідальності очільників Росії та її військових командирів, під керівництвом яких скоювали міжнародні злочини. 
 
ЗОБОВ’ЯЗАННЯ БЕЗ ПЕРЕВАГ
 
Ще одна неточність, яка випливає з пасажу політикині, – юрисдикція МКС щодо України. У нього вже є така юрисдикція. Верховна Рада проголосила дві декларації відповідно до статті 12 (3) Римського статуту і визнала юрисдикцію суду щодо міжнародних злочинів, які скоювалися на території України починаючи з 21 листопада 2013 року. Наразі офіс прокурора МКС вивчає матеріали, які стосуються подій під час Євромайдану, а також російської збройної агресії в Криму та на сході України.
 
Це означає, що Україна вже має обов’язок співпрацювати із судом у Гаазі. Утім, вона не наділена правами, які мають держави-члени. Так, наша країна не може обирати суддів, брати участь в Асамблеї держав-учасниць МКС та вирішувати стратегічні питання роботи суду. 
 
Мене відверто здивували огульні твердження Софії Федини. Адже майже вся родина її матері загинула під час Голодомору, а родина її тата походить з Лемківщини, з якої в 1944–1951 роках депортували 750 тисяч українців. І, як одна з ведучих львівського Євромайдану, вона мала б розуміти, що ратифікація Римського статуту – це не лише про російсько-українську війну. Це ще й про політичні потрясіння всередині країни та про Януковичів, у яких неабиякі апетити фізично винищити групи громадян за певними ознаками. 
 
За ці роки війни мені довелося перечитати багато доповідей правозахисників зі свідченнями потерпілих. Інколи фізично нудило, а від деяких відбирало мову.
 
Так, вражає історія жінки з Донецька, яка на третьому місяці вагітності потрапила в підвал бойовиків. Перший тиждень її утримували в приміщенні розміром із душову кабінку. Тиждень їй майже не давали води та їжі. Вона згадувала, як коли зрештою їй кинули сухар, то аж зламала собі зуб, але продовжувала його їсти.
 
Вагітна жінка просила кривдників не бити. Та їй відповіли: 
 

"Ты – еврейка, да еще и укропка. Твой ребенок не имеет права быть рожденным".

Її зрештою відпустили після приїзду російських телевізійників, які зробили з неї снайперку “Торнадо”. Тоді, до слова, пропагандисти просили її сісти так, щоб животик не потрапляв у кадр. Це якось не кореспондувало з тим, що вона снайперка.

Слідом за цією історією згадується також і таке свідчення військовополоненого:

"…Чингіз узагалі любив ножі. У мене десь сім або вісім ножових поранень після спілкування з ним. Ще він зробив надріз у мене за вухом і почав шкребти мене ножем по черепу. Водночас із коментарем: "Як у тебе там прикольно все хрумтить"…"

Подібні огульні твердження, на кшталт висловлених Софією Фединою, виглядають особливо цинічними щодо тисяч постраждалих українців. Вони можуть спонукати владу до деструктивних рішень, що відтерміновують розбудову інфраструктури справедливості, на яку так сильно чекають потерпілі та їхні рідні.    
 
Микола Мирний, журналіст Центру прав людини ZMINA
Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: