День заручників

Наше сьогоднішнє професійне свято, День журналіста, – це не лише день тих, хто в непростих умовах неоголошеної війни розповідає українцям про те, що відбувається в їхній рідній країні та у світі. Не лише день тих, хто цілодобово працює в телевізійних студіях та стежить за новинами на інформаційних ресурсах. Не лише свято тих наших сміливих колег, які повідомляють безцінну інформацію прямо з лінії фронту.

Це ще й день наших заручників, тих наших колег, хто опинився в путінських катівнях ще до початку цієї війни. Сьогодні ці люди – справжнісінькі військовополонені.

Наш колега, журналіст проєкту Радіо Свобода “Крим. Реалії” Владислав Єсипенко, який опинився в ув’язненні за сфальшованим звинуваченням, тепер ділить камеру з українськими військовослужбовцями, які захищали Батьківщину та опинилися в руках окупантів.

Рідні Єсипенко розповідають про переповнені камери, про знущання з арештантів, про те, що доводиться чекати черги, щоб поспати на холодній бетонній підлозі. І навіть поміщення в карцер, до утримання в якому засудили Єсипенка, теж доводиться чекати в черзі. Черги до карцеру! Схоже, справжнісінький ГУЛАГ, тільки вже не сталінський, а путінський. Справжнісінька реставрація тих дрімучих порядків, від яких, здавалося б, ми пішли після безславної смерті комуністичної імперії.

Адже Радянський Союз – це зовсім не дешеві продукти й уявна “рівноправність”, це насамперед черга і знущання з людської гідності, прагнення кожного вертухая розтоптати особистість. Саме цим, схоже, і займаються тепер тюремники Владислава, знущаючись і з нього, і з українських героїв, яких їм вдалося захопити в полон. Знущаються – у цьому, певен, є особливий цинізм ситуації – в окупованому росіянами Криму на українській землі.

Сьогодні українським журналістам важливо пам’ятати про тих, чия професійна діяльність перервана кремлівським правосуддям. Забувати не можна ні про кого – ні про героїв “Азова” та інших українських бійців, ні про кримських борців за справедливість та права кримських татар на вкраденій ворогом землі, ні про чесних журналістів, які змушені розплачуватися за свій професіоналізм та пошану до цінностей нашої роботи тюремним ув’язненням, знущаннями, хибними звинуваченнями, карцером та безсонними ночами.

День українського журналіста – це насамперед день таких наших колег, як Владислав Єсипенко.

Віталій Портніков, журналіст, оглядач

Матеріал підготовлено в межах програми авторів-амбасадорів на підтримку українських в’язнів Кремля #SolidarityWords, яку реалізовують Український ПЕН та Центр прав людини ZMINA.