Чим небезпечний новий законопроєкт про систему охорони психічного здоровʼя

Минулого тижня Верховна Рада ухвалила в першому читанні проєкт закону “Про систему охорони психічного здоровʼя в Україні” (№12030). Утім, замість рятівної палички, яка могла б допомогти мільйонам громадян із психічними порушеннями на тлі повномасштабної війни Росії проти України, цей законопроєкт, у разі його затвердження у теперішньому вигляді, може призвести до погіршення існуючої ситуації із дотриманням прав людини.

Почну з того, що загалом цей законопроєкт важливий і довгоочікуваний. Його розробляли, щоб забезпечити доступні і якісні послуги та дотримання прав людей з порушеннями психічного здоров’я, а також, щоб попереджувати психічні розлади й усувати фактори, що негативно впливають на психічне здоров’я.

Особливо важливою охорона психічного здоров’я, безумовно, є в період війни та відновлення. Однак в тексті законопроєкту відсутні згадки про розвиток сервісів у громадах, доступну і гуманну психіатричну допомогу та соціальні послуги для осіб з психічними розладами, зокрема позаінтернатні послуги та деінституалізацію установ соціального захисту населення.

Запропонований законопроєкт не синхронізований з іншими законами України, які стосуються сфери психічного здоров’я, соціального захисту, оборони, освіти та інших сфер, що значно ускладнить надання і так обмеженої допомоги в часи війни.  

Мене як правозахисницю, яка не одне десятиліття дотична до сфери захисту прав людей з психічними та інтелектуальними порушеннями, особливо турбує забезпечення права на конфіденційність та захист персональних даних.

У статті 5 законопроєкту обов’язок щодо дотримання вказаних прав встановлено для надавачів і фахівців у сфері психічного здоровʼя. Водночас пунктом 6 статті 4 законопроєкту встановлюється обов’язок для всіх членів  сім`ї надавати інформацію про стан здоровʼя та інші дотичні проблеми особи з психічними розладами, про дотримання нею настанов, інструкцій, рекомендацій фахівців у сфері психічного здоровʼя.

Я добре розумію, що члени сім’ї можуть бути важливим джерелом інформації про історію хвороби, поведінкові зміни та інші аспекти, які можуть допомогти лікарю в діагностиці та лікуванні. Однак слід враховувати, що не всі члени сімей мають благі наміри щодо людей з порушеннями психіки. До того ж чинним законодавством до членів сім’ї віднесені будь-які особи, які спільно проживають і пов’язані спільним побутом, а це досить широке коло людей.  

Законопроєкт не враховує, що статтею 6 Закону України “Про психіатричну допомогу”  встановлено доступ до конфіденційної інформації про стан психічного здоров’я особи та її приватне життя лише для самої особи або її законного представника. Запровадження наглядацьких функцій для членів сім’ї за особами з такими порушеннями фактично має відкривати доступ до конфіденційної інформації, не кажучи вже про моральні аспекти такого нагляду.

Встановлення вказаних зобов’язань для членів сімей суперечить і міжнародним стандартам захисту осіб з психічними та інтелектуальними порушеннями. Зокрема, Конвенція ООН про права осіб з інвалідністю, визначаючи  важливість доступу до необхідної допомоги таким людям, встановлює обов’язок держав-учасниць охороняти конфіденційність відомостей про особу, стан здоров’я та реабілітацію осіб з інвалідністю нарівні з іншими.

Європейський суд з прав людини має чітку правову позицію, що психічне здоров’я слід вважати вирішальною частиною приватного життя, яке асоціюється з аспектом моральної недоторканності. Збереження психічної рівноваги у цьому контексті є необхідною передумовою для ефективної реалізації щодо осіб з психічними розладами права на повагу до приватного життя, встановленого  статтею 8  Європейської конвенції з прав людини, яка ратифікована й Україною  (справа “BENSAID v. THE UNITED KINGDOM” п. 47). А повагу до конфіденційності даних про здоров’я ЄСПЛ визначає життєво важливим принципом правової системи усіх держав–учасниць Конвенції (справа “Z v. FINLAND” п. 95).

На моє переконання, враховуючи вимоги чинного законодавства,  до другого читання до законопроєкту потрібно внести зміни задля максимального дотримання прав людини та узгодження з іншими законами.

Олена Темченко, експертка ГО “Українські правозахисні ініціативи”