Чому ЗМІ не мають питати про “10-ту річницю так званого “референдуму”

До так званої “10-ї річниці референдуму” в окупованому Криму: інтерв’ю про події тих днів. Приблизно з такою риторикою отримую повідомлення із запитами від національних та міжнародних медіа весь березень.

І чесно — прикро. Що на 10-й рік окупації Криму це частіший запит, ніж про 26 лютого, коли 2014 року близько 15 тисяч активістів вийшли з державними та кримськотатарськими прапорами під стіни Верховної Ради Автономної Республіки Крим, щоб підтримати територіальну цілісність України.

Ніж про першу цивільну жертву окупації Решата Аметова, тіло якого  було знайдено зі слідами численних тортур, перев’язаною скотчем головою та виколотими очима. 15 березня.

Ніж про першого вбитого українського військового Сергія Кокуріна, якого окупанти вбили двома пострілами – в голову і в груди – під час штурму 13-го фотограмметричного центру в Сімферополі, коли він та його побратими відмовились здатись російським окупантам. 18 березня.

Ніж про звитяги українських військових, заблокованих окупантами в українських військових частинах. Зокрема, про подвиг 10 Сакської бригади морської авіації, яка під керівництвом Ігоря Бездая вивела свою техніку з Криму з-під носа окупантів.

Ніж про перші затримання, обшуки та ув’язнення наших громадян, які відкрито продемонстрували свою проукраїнську позицію.

В нас 10 років люди борються за Україну, її незалежність, за право жити на вільній землі без окупантів. Так важливо говорити і про рух спротиву в Криму, про зусилля наших громадян, які в умовах окупаційного режиму, тиску, ймовірності бути затриманими, закатованими, вбитими, не бояться писати в соціальних мережах, публічно говорити або будь-яким іншим чином виражати свою підтримку Україні, засуджувати дії окупантів, не мовчати про їхні злочини на півострові.

Комунікуючи тезу “10-та річниця так званого референдуму в Криму”, ми тільки сприяємо пропагандистській роботі ворога та робимо їхні наративи в більшому центрі уваги.

Я розумію, що всі прекрасно усвідомлюють, що ці події тих днів — незаконні, невизнані, злочинні.

Але сам факт уваги до цієї теми в такому контексті зміщує акценти. Враження, що люди пам’ятають тільки про “референдум” та заяву путінів, аксьонових, але опускають інші важливі дати березня-травня 2014 року, забувають імена затримання наших активістів, журналістів, вбивства цивільних, військових та інші злочини РФ, які якраз потребують більшого висвітлення.

Парасолька під назвою “10-та річниця так званого “референдуму” не працює. Вона не охоплює всі болючі теми подій 2014–2024 років.

А спротив триває. І Крим чекає на звільнення. Попри те, що окупанти зараз активно просувають теж так звану “річницю” так званого “референдуму”, “воссоединения” і тішаться нею, ми ж маємо застосувати іншу риторику, де точно російські пропагандистські кальки не будуть фігурувати. Слово має значення. Через це розкривається загальне розуміння подій, складаються відповідні асоціації, ставлення молодого покоління тощо.

Дякую, що прочитали.

І, до речі, в окупації немає річниці, вона триває досі і в якийсь конкретний день це закінчиться нашою перемогою.

Таміла Ташева, постійна представниця президента України в Автономній Республіці Крим