Чому в країнах Африки вірять російській пропаганді і як цьому запобігти
Реймонд Аква – директор з досліджень Multimedia Group Limited, найбільшого медіахолдингу Гани. Під час другої міжнародної конференції Crimea Global, яка проходила у Києві в листопаді цього року, Реймонд Аква розповів про те, як Росія переконує країни Африки, що вона веде війну за визволення народу України від нібито колонізації Заходу. Публікуємо його виступ.
У 2017–2019 роках рівень приросту ВВП в Гані сягнув 7 відсотків. У 2019-му це був один з найбільших показників у світі. Однак все змінилось під час пандемії коронавірусу – через неї розвиток нашої економіки сповільнився. Показники стали знижуватись, хоч і не радикально. У час пандемії приріст ВВП становив близько 5%. Але ми не втрачали оптимізму. Ми сподівалися, що після пандемії у 2022 році показники зростуть вдвічі. Тож в цей період, на переконання економічних експертів Гани, коронавірус мав бути найбільш негативним чинником. Та все перекреслив напад Росії на Україну – державу, яка була одним з основних постачальників зернових. Це призвело до нового затяжного економічного спаду. І таким чином українські проблеми стали нашими проблемами.
Президент Гани Нана Акуфо-Аддо у своєму зверненні до нації, а також світової спільноти, зазначив, що кожна куля, спрямована проти вас, напряму потрапляє і в нас, б’є по наших кишенях, по нашій економіці. Ваша війна – це вже і наша проблема.
У 2022 році ми не знали, як її вирішувати. Мабуть, це була чи не найбільш важлива дискусія в Гані. Події сприймалися тоді виключно з російськоцентричної позиції. По-перше, до того часу ми вірили, що це визвольна війна. Ми за чисту монету сприймали доводи Москви, що люди в Криму борються за незалежність від України, а Росія допомагає народу Криму відстояти свою самостійність. І саме цей наратив був найбільш важливий і найбільше розкручувався в медіа. Ці твердження перегукувались з історією нашої країни. Свого часу нам довелось воювати з британцями, щоб вибороти свою незалежність. Британці були окупантами, колонізаторами узбережних африканських територій. А ще в нашій історії були інші колонізатори – асанті, які спершу проживали на островах, однак за підтримки західних країн озброїлись і в 17 столітті просунулись вглиб материка, заснувавши власну імперію Ашанті, яка проіснувала до 1957 року. Тобто увесь цей час народ Гани був під окупацією. Ми постійно боролися з окупантами. І в нашій картині світу Україна цілком вписувалась у цей імідж загарбника, колонізатора. Тому ми, не замислюючись, приставали на бік тих людей, які борються за свою “незалежність”. Це була дуже вдала маніпуляція нашою громадською думкою.
Ще один наратив, дуже популярний в нашому суспільстві – це те, що ця війна, нібито є приватною справою двох родичів, які ніяк не можуть порозумітися. Росія та Україна в уявленні мешканців Гани – це наче вихідці з одного роду, які розсварились і нам, чужинцям, не варто в ці стосунки втручатися.
Наше суспільство було під впливом цих наративів, допоки наш президент не виступив привселюдно і не засвідчив протилежне. І саме тоді спалахнули дискусії – на чий бік стати й кого в цій війні підтримати?
Треба врахувати, що в уявленні більшості впливових громадських діячів нашої країни – Україна асоціюється з західним світом і його політикою. В той час, як Росія начебто представляє інтереси решти планети, зокрема і нас. Тобто тих, хто перебуває в опозиції до привілейованого Заходу. Тож, за логікою діячів, які дотримуються цих уявлень, якщо ми підтримаємо Україну, то зрадимо власні корені, власну історію. Бо таким чином станемо на захист західного світу, представники якого свого часу окупували та колонізували нас.
Але верхівкою цього айсбергу була інша дилема. Ганійці запитували себе: навіщо нам втручатися? У більшості досі була цілковита впевненість у безумовній перемозі Росії.
Мешканцям моєї країни не завжди легко дізнаватися правду, небагато людей прагнуть перевіряти інформацію, шукати незалежні джерела. В нашому інформаційному просторі достатньо довго, з 2014 року, був наратив, що Україна перебуває в глибокій кризі, що влада хоче одного, народ іншого, люди не підтримують можновладців. А тому Росія нібито робить правильно, й немає в тому нічого поганого, бо бажає навести лад. І навіть більше – подружитися з Путіним для можновладців Гани 10 років тому видавалось бажаним і корисним. І не лише ми так думали, а й решта країн Африки.
Тоді в медіа подавалось, що ця війна між Росією та Україною є невеликою ціною, яку необхідно заплатити за возз’єднання братерських народів. Тим паче це перегукувалося із тими наративами, які панували й серед нас. Бо у нас на Африканському континенті довгий час була популярна ідея об’єднання африканських народів і племен (2002 року з’явився Африканський союз – міжурядова структура, яка об’єднала 55 країн).
І тут був головний виклик для нас – треба було відокремити святе від грішного. Спершу нам самим слід було осягнути, що це Україна стала жертвою. По-друге, треба було сформувати громадську думку на підтримку України. Я зізнаюсь, що й досі в Гані рідко можна почути про цілковиту підтримку Києва. Але зараз ми хоча б більше довідались про причини війни, ми тепер знаємо, що насправді відбувається у вашій країні. І все ж наші громадяни часто не розуміють, чому так багато жертв в цій війні.
А ще до 2020 року ми навіть не думали, що Росія може втручатися у життя нашої власної країни. Тоді національна поліція та інші підрозділи служби внутрішніх справ стали активно поширювати дезінформацію в мережі. Причому вони не афішували своєї приналежності до цих інтернет-ресурсів. Це призвело до розслідувань громадськими активістами. І як виявилось, що в тій дезінформації був російський слід. Президент Гани зустрівся з послом США і також повідомив, що група найманців з Росії, так званий “Вагнер”, можуть вторгнутися у нашу країну з боку Буркіна-Фасо. Президент заявив, що побоюється, що конфлікт, який відбувається у Буркіна Фасо, може перекинутися і на наші терени (З 2014 року Буркіна-Фасо під контролем військових, які прийшли до влади внаслідок державного заколоту. Разом з Малі й Нігером, де також при владі військові, вони звернулись до Росії по допомогу). Наш президент попросив допомогти облаштувати охорону кордону, створити певну мілітаризовану зону задля нашої безпеки.
Таким чином ворог це не завжди лише той, з ким ви воюєте віч-на-віч.
Я наважусь дати вам кілька порад. Ганійці навряд чи стануть на бік України тільки тому, що вони повинні вам співчувати. Навпаки, до українців вони поставляться підозріло, бо російська пропаганда все ще дуже потужна. Переконати їх Україна зможе лише тоді, коли наголошуватиме на гуманітарних питаннях. Якщо буде демонструвати, що на цій війні гинуть безневинні люди, які нікому не робили зла.
Це дуже “ліва” філософія, але вона, на моє переконання, спрацює. У нас, в Гані, переважна більшість науковців традиційно лівих поглядів, вони підозріло ставляться до Заходу і насправді мають на те причини. Але якщо донести до них заклики про негайне припинення вбивств безневинних людей, про бажання спокійного життя, вони, напевне, їх підтримають. У нас в часи лихоліть і заколотів у 1966 році це був потужний аргумент і у 2008 році, під час політичної кризи, також.
І ще одна порада. Звісно, дуже важливо боротися з дезінформацією і з планами Росії на континенті. Але останні соцопитування, проведені в африканських країнах, свідчать, що мешканці регіону стали менше довіряти демократії. Вони вважають, що інші системи можуть бути навіть кращими. І це дуже промовиста деталь.
Африканцям складно підтримати західні країни, бо всі ми знаємо, що робили вихідці звідти із нами, й навіть в курсі, хто такий Дональд Трамп, наприклад. Тому Україні варто подавати свої інтереси через призму гуманітарних питань. І тоді, напевне, підтримка буде. Я гадаю, що заклик має бути таким: “Не можна вбивати людей, тільки тому, що ти великий і потужний”.
Знаєте, це мій перший візит в Україну, хоч тут вчились мої родичі, й певні уявлення про вашу державу у мене вже були. Коли я отримав запрошення відвідати конференцію Global Crimea в Києві, одночасно мені надійшло п’ять пропозицій поїхати в Росію. Їх я не прийняв з різних причин.
І що я бачу? Я здивований тим, що ми мусимо так багато пояснювати позицію жертви, наче виправдовувати її – націю, яку обстрілюють щодня. Жертви не повинні пояснювати свою позицію. Це нам треба робити усе, щоб була справедливість. Це не питання ідеології, це питання гуманності.
Реймонд Аква, директор з досліджень Multimedia Group Limited, найбільшого медіахолдингу Гани
