Чому українці підживлюють режим Лукашенка і як це припинити
Олександр Лукашенко – дуже цинічна людина. Він добре розуміє і використовує як слабкості свого народу, так і слабкості світової спільноти. Власне, як і Гітлер, прикладом якого самопроголошений президент Білорусі, не приховуючи цього, захоплювався. Він тупо ґвалтує свій народ на очах усього світу.
Лідери демократичних країн бачать цей ґвалт, але ховають очі й продовжують удавати, що нічого страшного не відбувається. Мовляв, ну а що такого: може, в них так заведено, це не наша справа. І Лукашенко чудово відчуває їхній страх та небажання брати відповідальність за жорсткі рішення. І він нищитиме білоруське суспільство, доки матиме на це ресурси й відчуватиме, що це для нього безпечно. І з огляду на нерішучість Заходу можна передбачити, що наших сябрів, на жаль, чекає ще багато страждань. Лукашенко, як і Путін, як, власне, і Гітлер колись, маніакально прагне влади й зайде так далеко, як йому це дозволить світ. Від Гітлера і Путіна він відрізняється лише тим, що в нього менше ресурсів для здійснення своїх задумів.
Але ми з вами даємо йому ці ресурси. Україна у великих обсягах закуповує в Лукашенка електроенергію, нафтопродукти та продукцію автопрому. Я не обмовився, кажучи, що ми купуємо саме в Лукашенка, оскільки на відміну від України з її багатьма політико-економічними центрами тяжіння майже вся економіка Білорусі контролюється Лукашенком та його найближчим оточенням. Говорячи про білоруські державні підприємства, треба розуміти їх як власність самого Лукашенка. І це не літературний зворот, а гірка правда. І от ми скидаємося грошима (йдеться про наші податки), щоб купувати продукцію із заводів диктатора, і забезпечуємо йому й надалі можливість годувати своїх сторожових псів. Які й надалі за наші з вами гроші битимуть та страчуватимуть без суду незгодних, викрадатимуть та катуватимуть десятки тисяч людей, ще тисячі людей кинуть у в’язниці й сотні тисяч вичавлять із країни. Автобуси МАЗу (Мінський автомобільний завод – найбільше державне підприємство Білорусі з випуску великовантажної автомобільної, а також автобусної, тролейбусної та причіпної техніки) та спецтехніка БелАЗу (Білоруський автомобільний завод, який понад 40 років виготовляє вантажні машини, зокрема для гірничорудної промисловості) – це кров та сльози білорусів. Купувати її аморально, користуватися нею ганебно.
Аргументи українських політиків та посадовців на виправдання відсутності економічних санкцій звучать як “санкції вдарять по простих білорусах, страждань яких ми не хочемо”. Впевнений, що ті західні політики та бізнесмени, які торгували з нацистською Німеччиною, виправдовували себе в схожий спосіб. І продовжували підсилювати режим своїми інвестиціями, які зрештою пішли на розбудову таборів смерті та найкривавішу війну в історії людства.
Причина відсутності економічних санкцій щодо режиму Лукашенка з боку України, як мені здається, набагато простіша – це геть не про піклування про простих білорусів, а про гроші, які осідають у кишенях деяких політиків, дотичних до процесів ухвалення рішень.
Наш обов’язок – змінити цю ситуацію і змусити український уряд припинити співпрацю з цим антилюдяним режимом.
Якщо ми проігноруємо цей обов’язок, продовжуватимемо не помічати страждань білоруського народу, то в і нас не буде морального права вимагати допомоги світової спільноти у війні з Російською Федерацією, яка, як бачимо, поки що не збирається відмовлятися від своїх агресивних планів.
Костянтин Рєуцький, правозахисник, виконавчий директор благодійного фонду “Восток SOS”.
