Смертний вирок замість довічного: що не так із системою звільнення від покарання за хворобою

Як відомо, якщо людина захворіла під час відбування покарання на тяжку хворобу, суд може звільнити її від подальшого покарання. Стаття 84 ККУ говорить, що під час розв’язання цього питання суд враховує тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, характер захворювання, особу засудженого та інші обставини справи.

Здавалось би – є стаття закону, процедуру ніби прописано, але чому тоді довічне позбавлення волі для людей з тяжкими хворобами часто стає смертним вироком?

1. Процедура звільнення працює надто повільно. І таку “швидкість” не можуть собі дозволити люди, які звертаються з клопотанням про звільнення. Страшна статистика свідчить, що більшість людей з тяжкими хворобами помирає в очікуванні розгляду їхньої справи судом. За офіційними даними, 2018 року померли 22 людини, у 2019 і 2020 роках – по 25, у 2021-му – 36, у 2022-му – 30, у 2023 і 2024 роках – по 24. Станом на 31 серпня 2025 року зафіксували ще 15 смертей серед осіб, довічно позбавлених волі. Більшість із них – 179 осіб – померли від хвороб.

Повільності додає завантаженість суддів у судах першої інстанції й загальна недоукоплектованість судів. Попри вимоги ЄСПЛ розглядати такі справи негайно, фактично їхній розгляд може тривати пів року і більше, що для людини з останньою стадією раку перетворюється на недосяжну мету.

Наприкінці листопада 2025 року відбулося звільнення за хворобою ув’язненого Віктора Слепцова, якому разом із правозахисниками Харківської правозахисної групи вдалося домогтися свободи на останні дні життя. 18 листопада Апеляційний суд Вінницької області ухвалив рішення звільнити 68-річного онкохворого ув’язненого з раком IV стадії. Його дружина отримала можливість доглянути за чоловіком в його останні дні, бо, як повідомляє родина, його стан дуже тяжкий і жодних надій на одужання. Розгляд справи у двох інстанціях зайняв пів року, що для людини з тяжкими хворобами дуже часто недосяжна можливість.

Важливо підкреслити, що в цій справі 24 жовтня ЄСПЛ ухвалив термінове рішення за Правилом 39 (Правило 39 Регламенту ЄСПЛ закріплює можливість звертатись із заявою про застосування термінових заходів реагування на порушення прав людини) щодо Віктора Слепцова швидше, ніж справа щодо ув’язненого була розглянута в національних судах, і ув’язнений мав на руках рішення ЄСПЛ ще до початку апеляційного провадження. Відповідно до цього рішення ЄСПЛ, уряд України має терміново забезпечити особі необхідну медичну допомогу з огляду на стан її здоров’я, включно з наданням наркотичних анальгетиків згідно з рекомендаціями хірурга-онколога, а також забезпечити розгляд питання про дострокове звільнення заявника без подальших затримок. Але лише 18 листопада суд апеляційної інстанції звільнив Віктора Слепцова від покарання.

2. Перед тим як справа хворого ув’язненого потрапляє до суду, лікарська консультативна комісія має встановити, чи відповідає діагноз конкретної людини Переліку захворювань, які є підставою для подання в суді матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбуття покарання, та чи це захворювання перешкоджає подальшому відбуванню покарання. Проблемним фактором у цій процедурі є те, що лікарська консультативна комісія є не в кожному виправному закладі, а зазвичай працює при багатопрофільних лікарнях у місцях несвободи. Тобто засуджений має очікувати етапування до такої лікарні на обстеження, що, на жаль, не завжди є пріоритетом у роботі установи виконання покарань. Другим проблемним аспектом є застарілість переліку захворювань, який було затверджено 1992 року, а також невідповідність сучасним медичним критеріям, термінології й практиці ЄСПЛ у справах щодо звільнення від покарання за хворобою. Також цей перелік не дозволяє звільнення за сукупністю хвороб, що досить часто трапляється на практиці – коли сукупність захворювань унеможливлює повноцінне життя людини, через що воно перетворюється на нелюдські страждання, – на цьому акцентував директор ХПГ Євген Захаров під час Міжнародного круглого столу “Звільнення від відбування покарання через тяжкі хвороби: виклики і кроки до більш гуманного ставлення”.

3. Відсутність паліативного догляду в місцях несвободи. Уявімо ситуацію, коли в усіх колоніях забезпечено належний рівень медичної допомоги для термінальних хворих. Чи зазнавала б тоді наявна процедура звільнення так само багато критики? Складно відповісти, але точно можна сказати, що сучасні умови відбування покарання іноді самі по собі становлять жорстоке поводження, а коли людина має тяжку стадію невиліковної хвороби – то й узагалі перетворюють покарання на форму катування. Більшість медичних частин не має ліцензій на обіг наркотичних анальгетиків, тому навіть за офіційного висновку лікарів про потребу знеболення препарати не призначаються і людина страждає від болю. Дуже часто допомогу лежачим хворим надають їхні співкамерники, саме вони здійснюють догляд за пролежнями, підіймають людину, якщо вона впала. Так було у випадку Олександра Кушніренка, який помер у колонії в березні цього року.

ЄСПЛ у своїх справах указує на відсутність в Україні будь-яких законодавчих норм щодо забезпечення паліативного лікування в установах виконання покарань, а також указує на неспроможність уряду України довести, що в системі тимчасового позбавлення волі й виконання покарань дійсно забезпечено спеціальне медичне обслуговування, окрім наявного для здорових ув’язнених. ЄСПЛ неодноразово висловлювався, що вважає правдоподібним твердження, що на практиці призначене паліативне лікування не надається. Моніторингові візити також засвідчують відсутність паліативного догляду.

У своїй Спеціальній доповіді “Про стан справ щодо недопущення в Україні катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання у 2024 році” Омбудсман сформував рекомендацію: удосконалити державні стандарти соціальних послуг, зокрема Державний стандарт стаціонарного догляду за особами, які втратили здатність до самообслуговування чи не набули такої здатності. Водночас ця рекомендація і досі перебуває в процесі виконання, а тяжкохворі в місцях несвободи продовжують страждати в очікуванні коли державний механізм запрацює і їх буде звільнено.