Активна мама, або Як я добиваюся змін у школі
Мене звати Таня, хоч для більшості у своєму місті я Тетяна з різними означеннями моєї “дивакуватості”. Бо людину, яка хоче змінити або ж розворушити систему, часто сприймають вороже. Або як дивака.
Я маю двох дітей. Старша – холерик за характером – швидка, багатозадачна, обожнює великі компанії та увагу. Як і я. А другий, син, кардинально відрізняється: спокійніший і в рази повільніший, а ще віддає перевагу маленьким компаніям та камерним зустрічам.
Як мамі-холерику мені було складно до цього звикнути, але самовідчуття й сприйняття дитини – для мами цінність. Я вчилась сповільнюватись і давати дитині більше часу для всього. Розуміла, що маю двох різних дітей, тож підхід до них теж різний, у них різні інтереси, хоббі і плани на майбутнє. Але окрім відмінностей у моїх дітей є купа спільних інтересів, які їх об’єднують.
Коли діти ходили в садок та школу, я зіштовхнулась з тим, що деякі педагоги легко можуть образити, обділити, зробити мішенню дитину лиш через те, що вона відрізняється. Або класика жанру – батьки не здають грошей.
Якщо я зверталась із зауваженням, то завжди чула одне: дитина сама винна. Мене це мучило, але що робити, як впливати – я не знала. Відчувала свою безпорадність.
Зі старшою донькою саме через це нам довелось змінити садочок, а коли вона стала школяркою – ми двічі змінювали школу.
Але ж освіта обов’язкова, і з останньою школою я вирішила, що вже не буду мовчати. Якщо зміна школи не гарантує покращень, то треба добиватися змін у школі.
І я почала.
Дочка вже ходила у 9 клас і регулярно потерпала від образ та претензій класної керівниці. В 15 років дівчині хочеться виділятись, бути інакшою. Утім, на той момент у нашій школі було строго зі шкільною формою: чорний низ та світлий верх, без малюнків. Коли донька одягала чорні джинси з вишивкою та білу футболку з малюнком, класна керівниця відправляла її додому переодягнутися.
А якщо донька наносила макіяж чи фарбувала нігті, то замість викладання англійської можна було очікувати від керівниці читання моралі протягом уроку. Коли я поговорила із педагогом про те, що це не має стосунку до освіти, а я беру на себе відповідальність за зовнішній вигляд дитини, класна керівниця почала налаштовувати інших вчителів.
Все перейшло на безкінечні виховні бесіди й навіть погрози. Погрожували переважно тим, що відведуть мою дочку на розмову до директорки школи.
Через такі випадки мені доводилося часто приходити до школи, говорити із адміністрацією про те, чому така поведінка є неприйнятною, цитувати закон про освіту і права дитини.
До доньки і справді перестали чіплятись, але це не змінило ставлення педагогів до інших дітей…
І я продовжила вимагати змін. Фактично одна проти директорки з великим адміністративним ресурсом, та мене це не зупиняло.
На сьогодні вдалося добитися того, щоб в Обухівській школі #5 закрили благодійний фонд і припинились добровільно-примусові внески батьків, почала функціонувати охорона школи за бюджетні кошти, зробили ремонт харчоблоку і передивились норми харчування, відмінили шкільну уніформу, зробили групи продовженого дня за кошти бюджету та поремонтували защіпки в кабінках туалетів.
Якщо хтось мені скаже, що один у полі не воїн, то це не правда. На кожному окремому етапі знаходяться люди, які підтримують і не дають опустити руки.
На жаль, поки що школа, сьогоднішня загальноосвітня школа, – не для дитини і не про дитину. Починаючи від елементарних (здавалося б!) туалетів, які мають бути обладнані як для зручності молодших школярів, так і учнів середньої та старшої школи, з усіма засобами гігієни, і закінчуючи якісним та зрозумілим викладанням предметів за сучасними технологіями й методами викладання.
Багато що напряму залежить від того, чи директор школи зацікавлений у створенні простору для дитини. Або він просто гвіздочок в корупційній схемі. А ще від того, які батьки.
Чим більше з них вимагатимуть комфортних умов та якісної освіти для своїх дітей, тим швидше ми побачимо зміни.
Громадська активістка із Обухова Тетяна Гуменюк
