“1:18”, або Користь творчої помсти

16 листопада 2009 року в московському ізоляторі “Матроська тиша” помер 37-річний юрист Сергій Магнітський. Годину і 18 хвилин він лежав на підлозі з нападом панкреатиту і помирав, зв’язаний по руках і ногах, навмисно позбавлений медичної допомоги.

Кожного року в день смерті Магнітського актори Театру.doc демонструють виставу-судилище над тими, хто був винен у його смерті. Цього разу, вже вдев’яте, “1:18” показали в Києві. 

Справжній суд над винними до сьогодні так і не стався. До того ж усі вони залишаються на своїх посадах, хтось пішов на підвищення. Принциповий момент – всі вони у виставі названі справжніми іменами: слідчий Олег Сільченко, що вів справу Магнітського і 12 місяців відмовляв йому в лікуванні; суддя Олексій Криворучко, який відхилив прохання підсудного про склянку кип’ятку; лікарка Олександра Гаусс, яка виявила у Магнітського симптоми гострого панкреатиту і викликала “групу підсилення” – вісім співробітників, що натягли на нього наручники і закрили в боксі, де він і помер; фельдшер Саша, який зробив вигляд, що це “не його справа”.

Мати Магнітського казала, що її син не дожив до справедливого суду. Він дотепер не реабілітований, а більшість росіян асоціює його ім’я лише із санкційними списками, через які вони недоотримують пармезан і хамон. Ті ж, хто пам’ятають про трагедію, здебільшого кажуть: Путін винний, винна система. Тим самим неусвідомлено повторюючи аргументи винуватців убивства.

Театр.doc влаштовує у виставі свій суд, надаючи кожному з них можливість сказати слово на свій захист. “Це не ми винні, це система винна”, – кажуть вони у своїх монологах. Не справа судді давати хворому кип’яток. Не тільки в’язні перебувають у тісних камерах – охоронці чергують у караульному приміщенні розміром у два квадратні метри, а про це чомусь усі мовчать. Пацієнти часто симулюють, лікар не може співчувати і потурати кожному: “Я давала не клятву Гіппократа, а клятву лікаря Російської Федерації”.

Таке і наше ставлення до людей системи – поліцейських, суддів, очільників установ. Ми іноді називаємо поіменно винних, але потім швидко ці імена забуваємо, бо ж винна система, а вони – лише коліщатка системи. А потім несподівано для себе виявляємо на вищих посадах суддів і правоохоронців, які переслідували активістів Майдану і тепер скоюють нові злочини.

Якщо вони не отримали справедливого покарання за свої дії, свій суд над ними повинні влаштовувати ми. Не “суд Лінча”, а суто творчий суд – на громадських акціях з перформансами, у текстах і документальних фільмах, на сценах театру – як це вже дев’ять років поспіль не припиняє робити Театр.doc, роблячи відомими імена винних у злочині навіть в інших країнах. “Це не система душить, це ти душиш”. Тільки коли ми це скажемо і називатимемо кожне коліщатко на ім’я – якщо треба, з року в рік, роблячи ці імена токсичними, – ця система зламається. І варто це робити хоча б для пам’яті – якщо вони за життя уникнуть справедливого суду, нехай як злочинців їх запам’ятає історія.

Вистава “1:18” була показана в межах Фестивалю пам’яті, що проходить у Києві з 15 до 24 листопада. З програмою вистав Театру.doc ви можете ознайомитися на сторінці фестивалю у Фейсбуку.