Команда Музею Голодомору цьогоріч здійснила низку дослідницьких експедицій, в межах яких проїхала 10 тисяч кілометрів Україною, розшукуючи свідків Голодомору 1932—1933 років та досі невідомі місця масового поховання жертв цього геноциду. Найзмістовніші свідчення лягли в основу 10 мультимедійних матеріалів проєкту “Голодомор: мозаїка історії. Невідомі сторінки”. В останній публікації цього циклу розповіді про те, як пережили ті часи селища Велика Лепетиха і Князе-Григорівка Каховського району Херсонської області.
Передостанню історію з циклу “Голодомор. Невідомі сторінки” команда Музею записала у Миколаєві зі слів 96-річної Олександри Леонтьєвої, яка походила з багатодітної родини і пережила Голодомор у селі Лук’янівка (тоді — Леніно) Баштанського району Миколаївської області.
Ксенія Прокоп’юк народилася 31 січня 1927 року в селі Танське на Уманщині. Її батько, Сивак Гива Денисович, був майстром-ковалем – умів підкувати коня чи виготовити потрібний металевий сільськогосподарський реманент, мав свою невелику кузню. Мати Ксенії, Параска Андріївна, доглядала родинне господарство, адже Сиваки мали трохи землі. “Куди глянь – поле,” – згадує Ксенія про той час. Також сім’я тримала коня й корову.
Історія Семена Калниша та його родини, зокрема, показує, як люди на місцях опинялись перед складним вибором: стати співучасником злочину, щоб вижити, або залишитись людиною.
Музей Голодомору проводить масштабні експедиції Україною в межах проєкту "Голодомор: мозаїка історії. Невідомі сторінки", розшукуючи свідків Голодомору та досі невідомі місця масового поховання жертв цього геноциду. Свідки, які під час трагедії були дітьми, розповідають неймовірні історії про те, через що їм довелось пройти і завдяки чому вижити.
Щоп’ятниці отримуйте найцікавіші матеріали тижня: важливі новини та актуальні анонси, розлогі тексти й корисні інструкції.