Кількість нових порушень, вчинених російськими військовими в Україні, продовжує стрімко зростати. У цьому матеріалі фахівці міжнародного гуманітарного права детально роз’яснюють, які саме діяння слід відносити до воєнних злочинів, як виникнуло це поняття і хто має право карати воєнних злочинців.
Ми говорили з Таісією наприкінці березня, але вона й досі не знає, що їй робити із цим. Як правильно зафіксувати ці руйнування? Чи є можливість отримати якусь компенсацію за повністю знищене єдине джерело доходу всіх цих людей? Такі самі питання задавав і власник складу, з яким ми говорили напередодні
Чи справді Україна порушує міжнародне гуманітарне право, проводячи пресконференції та поширюючи відео із зізнаннями військовополонених? По те за яких умов і в яких випадках подібна публічність не порушує норм поводження з військовополоненими і якими документами це може регламентуватись, роз’яснюють у цьому тексті наукові аналітики Тимур Короткий та Інна Заворотько.
В росії є цілий правовий статус "соотечественник", тобто співвітчизник (земляк, краянин). Тягнеться ця історія ще з 1999 року – ухвалення федерального закону "Про державну політику РФ стосовно співвітчизників за кордоном". Якщо коротко, то це росіяни за кордоном, їхні нащадки, а також вихідці з народів, які історично проживали на теренах росії ...
Я останні вісім років вивчала проблему мови ворожнечі. Вивчала, як ненависть в словах і текстах впливає на суспільні думки. Я закликала журналістів і митців не розпалювати публічну ненависть до інших етносів. Я намагалася достукатися до всіх і попереджала, що поведінка РФ в інформаційному просторі дуже схожа на підготовку до геноциду українців.
Після перевірки частину маріупольців окупаційні війська перевезли до Таганрога, а звідти залізничним транспортом відправили в різні економічно депресивні міста Росії (Томськ, Вороніж)
Вірю, що Офіс генпрокурора, МЗС та інші компетентні органи доведуть справу до кінця на міжнародному кримінально-юстиційному фронті рано чи пізно.
Стрімкий розвиток соцмереж суттєво впливає на те, як людство сприймає інформацію. А більшість новин люди отримують не з традиційних медіа, а саме із соцмереж.
Мій близький знайомий у Криму захворів на ковід. Захворів тяжко і наразі в реанімації...
Якщо раніше правозахисники називали справи проти кримських татар переслідуваннями насамперед за релігійною ознакою, то тепер репресії перекинулися на весь етнос.
За останній місяць під виглядом "турботи про здоров’я громадян" окупаційна влада розігнала мінімум 4 зібрання кримських татар, які були відповіддю людей на порушення прав кримських татар та мусульман. При цьому мілітаризовані та пропагандистські масові заходи на півострові відбувалися без обмежень, хоча правила безпеки під час них постійно порушувалися.
Команда Музею Голодомору цьогоріч здійснила низку дослідницьких експедицій, в межах яких проїхала 10 тисяч кілометрів Україною, розшукуючи свідків Голодомору 1932—1933 років та досі невідомі місця масового поховання жертв цього геноциду. Найзмістовніші свідчення лягли в основу 10 мультимедійних матеріалів проєкту “Голодомор: мозаїка історії. Невідомі сторінки”. В останній публікації цього циклу розповіді про те, як пережили ті часи селища Велика Лепетиха і Князе-Григорівка Каховського району Херсонської області.
Україна є домом для понад 130 національностей та народностей, серед яких, зокрема, кримські татари, болгари, угорці, євреї, поляки, вірмени та інші. Читайте історії трьох представниць етнічних меншин, кожна з яких у свій спосіб бореться за права своєї меншини, за збереження культури, а також – за рівність у громаді.
Передостанню історію з циклу “Голодомор. Невідомі сторінки” команда Музею записала у Миколаєві зі слів 96-річної Олександри Леонтьєвої, яка походила з багатодітної родини і пережила Голодомор у селі Лук’янівка (тоді — Леніно) Баштанського району Миколаївської області.
Ксенія Прокоп’юк народилася 31 січня 1927 року в селі Танське на Уманщині. Її батько, Сивак Гива Денисович, був майстром-ковалем – умів підкувати коня чи виготовити потрібний металевий сільськогосподарський реманент, мав свою невелику кузню. Мати Ксенії, Параска Андріївна, доглядала родинне господарство, адже Сиваки мали трохи землі. “Куди глянь – поле,” – згадує Ксенія про той час. Також сім’я тримала коня й корову.
Десятки судових засідань, стоси матеріалів, різноманітні протоколи рішень судів, несправедливість судової системи та безкарність силовиків знову проявляються на прикладі переслідування нової групи кримських татар. У цьому тексті зібрані деталі того, що саме відбувається останні три тижні на півострові та чому мішенню для переслідування був обраний перший заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу Наріман Джелял.
Історія Семена Калниша та його родини, зокрема, показує, як люди на місцях опинялись перед складним вибором: стати співучасником злочину, щоб вижити, або залишитись людиною.
Музей Голодомору проводить масштабні експедиції Україною в межах проєкту "Голодомор: мозаїка історії. Невідомі сторінки", розшукуючи свідків Голодомору та досі невідомі місця масового поховання жертв цього геноциду. Свідки, які під час трагедії були дітьми, розповідають неймовірні історії про те, через що їм довелось пройти і завдяки чому вижити.
Щоп’ятниці отримуйте найцікавіші матеріали тижня: важливі новини та актуальні анонси, розлогі тексти й корисні інструкції.