“Змушували ходити в туалет на українську військову форму”: Володимира з Пісків-Радьківських забрали до підвалу через шеврон

Житель Пісків-Радьківських на Харківщині Володимир на тиждень потрапив у полон до росіян тільки через те, що в нього вдома знайшли шеврон з українським прапором. Його катували, били молотком по пальцю та утримували в погребі в суцільній темряві з п’ятьма іншими полоненими.

Журналіст ZMINA записав свідчення потерпілого від тортур під час польової місії з документування воєнних злочинів на Харківщині. Ім’я постраждалого в тексті змінено з міркувань безпеки: росіяни прямо погрожували чоловіку розправою, якщо він розповість про те, що сталося в полоні. 

Росіяни захопили село Піски-Радьківські на початку квітня. Одразу почали шукати людей, які служили в українській армії або брали участь в АТО / ООС. Таких людей періодично затримували та катували. Російські військові ходили від будинку до будинку та перевіряли паспорти. Вулицею Володимира їхало два БТРи та 15–20 військових. Зупинялися біля кожного двора, у будинок заходили по двоє і поверхнево оглядали, що всередині. Чоловіків змушували роздягатися до пояса: шукали татуювання або будь-які інші ознаки того, що людина була військовослужбовцем.

“Зайшли до мене у двір, подивились, що немає нічого. Подивилися паспорт і до пояса роздягли. Ну я не татуйований, і вони пішли”, – пригадав Володимир.

За його словами, приблизно через два тижні після того, як росіяни захопили село, тут з’явилися представники ФСБ. У Пісках-Радьківських вони розташувалися на території дитячого садочка.

Як пригадує Володимир, десь наприкінці квітня він повернувся додому, а в нього відкрито двері, “бардак у хаті”. Сусід розповів, що до його двору під’їжджав БТР, приблизно 10 російських військових оточили його будинок. 

“Пішов я тоді до нашої Соловйової (Віра Соловйова, колишня голова сільради, яка пішла на співпрацю з окупантами. – Ред.). Знайшов її та кажу: “Олександрівно, в мене обшук був. Що це таке?” А вона: “Я за тебе нічого не знаю”. Я кажу: “Як це не знаєте?” – “За тебе ніхто не говорив”. Ну я розвернувся та й пішов додому”, – розповів Володимир.

Наступного ранку до його двору під’їхав на своєму авто чоловік голови села Ігор Соловйов і сказав Володимиру: “Тебе викликають, швидко в садочок”.

“Ну в садок, так у садок. Заскочив на велосипед та й поїхав. Я приїжджаю, там охорона, все як має бути. Там постояв хвилин 15, бачу: під’їжджає Соловей, махає – “Іди сюди”. Я підхожу, а там уже сидів росіянин з автоматом. “Сідай, поїхали”, – каже. Ну, поїхали в машині Соловйова”, – говорить Володимир.

Володимира привезли в будинок, де в Пісках-Радьківських була катівня. Завели у двір, скомандували “Руки за спину, голову вниз”. Так він простояв приблизно 10 хвилин. Завели в будинок. Обшукали та забрали сигарети із сірниками. Посадили в кімнаті біля столу.

Двір, у погребі якого утримували та катували людей. Фото: Євген Васильєв

“Я сиджу, він так витягує шеврон, каже мені: “Що це таке?” Кажу: “Наш прапор”. А я нещодавно їздив до рідні в іншу область. Мені однокласник, він служить у ЗСУ, дав на пам’ять шеврон з українським прапором і кепку зеесушну. Кепку вони не помітили вдома, а шеврон забрали. Вони думали, що я військовий, хоча я не служив”, – пояснив він.

Після цих слів двоє росіян почали його бити пластиковими трубами. Третій росіянин тільки спостерігав. Били по руках, по спині. За спогадами Володимира, побиття відбувалося приблизно пів години. Після всі ці місця були синіми. Та на цьому тортури над ним не закінчилися:

“Потім один підскакує з молотком: “Ану руку бігом”. Я руку поставив на стіл. “З якого пальця почнемо?” Я мовчу. “З мізинця почнемо – ти нам усе розкажеш”. Я кажу: “Я нічого не знаю”, і він як дав молотком по пальцю. Я так сиджу, аж все охолонуло всередині. Я і забув, що мене били до цього. Потім той кинув молоток та пішов”.

Володимиру наказали встати та завести руки за спину. Двоє російських військових почали його бити по литках з обох сторін. На цьому допит було завершено. Після допиту Володимира відвели в погріб у дворі, де ще перебували п’ять чоловіків.

Сходинки до погреба, де утримували Володимира. Фото: Євген Васильєв

Двох полонених затримали за те, що вони пізно ввечері проїжджали на машині біля блокпоста з російськими військовими та вигукнули “Слава Україні!”. Росіяни відкрили вогонь з автоматів по машині – один із хлопців отримав поранення в бік, а іншому прострелили ногу. Усе лікування цих хлопців у погребі складалося з перекису водню та шматочка бинта.

Площа погреба невелика, ушістьох там було досить тісно. Було темно і нічого не видно. Це був кінець квітня – початок травня, тому в погребі було досить холодно, а спати доводилося на пінопласті прямо на підлозі. 

Годували раз на добу. Того тижня, коли Володимир перебував у погребі, давали зварену на багатті вермішель. Їли руками. Також раз на день росіяни давали 5-літрову флягу води на всіх.

У туалет водили на вулицю вранці та ввечері. Та бували дні, коли до туалету випускали всього раз на добу. Кожен з полонених мав свій номер: до вбиральні пускали по черзі за номерами. В туалеті на підлозі лежала українська військова форма, і росіяни наказували “ходити в туалет” саме на неї.

“Одного разу мене хотіли підстрелити заради розваги, як виводили в туалет. Один з військових каже мені: “Захочу і підстрелю тебе. Ось ногу, наприклад. Мені ж за це не буде нічого”. А я кажу: “За що мене стрілять?” – згадує Володимир. 

Поки він перебував у полоні, російські військові ще раз приїжджали до будинку Володимира в пошуках коштовностей. Вони самі з насмішкою розповіли йому про це та перепитували, де він “прикопав золото”.

Погріб, де Володимира утримували в полоні. Фото: Євген Васильєв

Володимир за тиждень перебування в погребі був на допиті один раз. Інших хлопців водили на допит через день. 

“Одних виводили десь на години дві. Потім заходили хлопці ледь-ледь на своїх ногах. Ну, чути крики було, що били. Вони одного хлопця, у якого родич служить у ЗСУ, теж били години дві. Його так побили, що пацан говорити не міг. Але його били по-іншому, його кийками били”, – розповів Володимир.  

Володимира протримали в полоні, поки не зійшли синці з відкритих частин тіла. Коли випускали з катівні, з Володимиром провели “роз’яснювальну бесіду”:

“Той, що хотів ногу мені прострелити, каже: “Ну шо, Володимир, ти пойняв, за шо ти сів?” Кажу: “Ну пойняв”. “Тебе тут били?” – “Нє”. І це стоїть навкруги шість чоловіків з отакими кийками, як біти. “Тебе тут годували?” – “Так.” – “Тебе тут не ображали?” – “Нє”. Одів мені білу пов’язку на плече, типу, що місцевий. Вивів він мене за двір і каже: “Не вздумай нікому говорити, що тут робиться. За тобою слєжка йде”.  

Володимир ще місяць відлежувався. Нікуди не звертався, поки село було в окупації. Після звільнення Пісків-Радьківських українською армією наприкінці вересня дав свідчення правоохоронцям.

Пережитий полон та тортури мали не тільки фізичні, а й психологічні наслідки для Володимира:

“Після побоїв рука болить, що підняти не можу, як одягаюсь. Спочатку вночі прокидався і кричав. У мене все воно перед очима було. Ну і зараз як згадувати починаю, то все перед очима. Зараз легше, а буває як хвилями накриває”.

Читайте також: “Влітку здала сусідка – під новий рік поховали”: як мешканець Пісок-Радьківських після російської катівні захворів на рак і помер

Центр прав людини ZMINA разом з українськими та міжнародними партнерами документує випадки тортур, скоєних під час російської збройної агресії проти України.  

Якщо ви стали потерпілим або свідком тортур, залиште інформацію про себе у формі за або ж напишіть на електронну адресу oh@humanrights.org.ua. Наш представник зв’яжеться з вами.  

Отримана інформація за згодою заявника буде використана для звернень до національних та міжнародних слідчих органів, зокрема до Комітету ООН проти тортур, Незалежної міжнародної комісії ООН з розслідувань подій в Україні, Міжнародного кримінального суду  тощо для розслідування скоєних воєнних злочинів в Україні.