“Влітку здала сусідка – під новий рік поховали”: як мешканець Пісок-Радьківських після російської катівні захворів на рак і помер

В селі Піски-Радьківські на деокупованій Харківщині місцевий житель Андрій потрапив у полон до російських військових через наклеп сусідів. Його жорстоко катували та знущалися через підозри у співпраці з українською армією. Коли Андрія випустили з полону, у нього були зламані ребра та відбиті нирки. Це призвело до суттєвого погіршення здоров’я: у чоловіка розвинувся рак та некроз. У грудні Андрій помер.

Історію викрадення, катування Андрія та наслідків полону розповіли його рідні, знайомий Микола та місцевий лікар Василь. Журналіст ZMINA записав ці свідчення під час польової місії з документування воєнних злочинів на Харківщині. Всі імена у тексті змінені з міркувань безпеки. 

Піски-Радьківські за окупації

Росіяни захопили Піски-Радьківські на початку квітня 2022 року. За словами Миколи, першими з російських військових в селі з’явилися буряти та тувинці. Почалося мародерство будинків, власники яких виїхали. 

“Змусили писати на воротах “Люди”, тому ми і написали, що “Люди” тут живуть. І, допустимо, велосипедом оце як їдеш, треба, щоб були білі стрічки на руках. Якось через два-три дні вони вже трошки прижились, в основному постійно п’яні були”, – пригадує Микола. 

Одного разу до Миколи додому приїхали російській військові, розпитували про членів родини. Він припускає, що це могли бути ефесбівці, тому що були добре екіпіровані та поводилися зверхньо.

“На наше село казали: “Городок у вас красивий”. Вони ж самі з якихось єб***нів приїхали. Офіцер мені каже: “Я капітан, а живу в бараці. А тут добре. Он у вас по дві хати у дворі стоять”. Для них це дико побачити в селі унітаз чи бойлер. Те, що я побачив, людьми назвати не можна. Це рашисти, фашисти, це нелюди. Там нема нічого святого, нема нічого людського”, – ділиться Микола.

В селі Піски-Радьківські знаходилася тракторна бригада, де росіяни зробили собі базу та ремонтували техніку. Андрій періодично проходив повз із новоствореною базою, щоб погодувати худобу та собак в іншому своєму дворі. Коли тракторну базу обстріляли, у росіян були втрати в техніці та особовому складі.

Микола вважає, що сусідка Андрія донесла на нього окупантам, мовляв, у нього вдома є установка, якою він передає координати для української армії, тож саме Андрій навів удар по тракторній бригаді, де базувалися росіяни.

За спогадами Миколи, за Андрієм приїхали десь в середині липня. Вийшло так, що того дня він ночував сам, а дружина була в іншому дворі.

Жителька села проїжджала повз двір Андрія і побачила вибиті ворота. Вона розповіла дружині Андрія. Коли дружина прибігла до будинку, то там вже нікого не було, ворота вибиті, все навстіж. Лише коли наступного дня Андрія повернули додому, стало відомо, що саме з ним сталося.

У самому будинку дружина виявила, що звідти вкрали усе цінне: комп’ютер, ноутбук, телефони, смартгодинник, деталі та інструменти з гаража. Росіяни перевернули все догори дриґом та залишили по собі гармидер.

Затримання

Напередодні ввечері військова машина росіян їздила по селу. Військові розпитували місцевих, хто де живе. О 5-й ранку на будинок Андрія почалася “облава”. До його будинку під’їхали три великі машини, приблизно до 25 військових у чорній формі та у балаклавах.

Вибили ворота у двір, вибили двері у хату, хоча Андрій не чинив опору і був готовий відчинити двері добровільно. Йому одразу одягли на голову мішок, наділи кайданки на руки за спиною і почали бити прикладами. Скинули з порога обличчям вниз на землю.

“Знову почали бити прикладами. Собака ліг на нього, не давав бити й почав скавчати, то вони хотіли собаку застрелити. Били собаку, бо він захищав хазяїна”, – переповідає слова Андрія Микола.

Андрій розповів, що коли його били, то питали: “Хто ти?”, на що він відповідав: “Українець”. Змушували кричати: “Слава Росії”, але він відмовлявся. Після цього почали бити прикладами ще сильніше. 

Росіяни завантажили чоловіка в машину обличчям до підлоги та відвезли в Борову. Того ранку росіяни затримали понад десять чоловіків, колишніх учасників АТО. Але Андрій не служив в АТО.

Допит

Андрія утримували у відділку поліції в місті Борова. По прибуттю до відділку його “вивантажили” з машини та знову кинули на землю, коли руки були в кайданках за спиною. На допит викликали по одному, розмовляти між собою не дозволяли. 

“Він розповідав так. Одразу сказав: “Я нічого не знаю, нічого не розкажу. Якщо хочете, можете мене розстріляти”. Оцей найголовніший, скоріш за все ефесбівець, схиляв до співпраці. Говорив наче вони сусіди, по-дружньому. Почав його розпитувати, щоб розповів, про що знає. Щоб “здав” когось. Андрій більше мовчав і ні з чим не погоджувався. А цей старший дивиться на нього і розуміє, що з нього нічого “не вижмеш” – єдине, що можна його добити, бо їм було байдуже. А Андрій такий неговіркий, мовчун і терпітиме до останнього”, – згадав Микола.

Доповнив розповідь про полон, допит та катування Андрія місцевий лікар Василь. Про те, що з ним насправді відбувалося в полоні у росіян, Андрій зміг розповісти Василю лише після того, як село було звільнене українською армією.

“Як росіян відігнали, він розказав, що його і били, і стріляли (імітували розстріл. – Ред.). Як він поясняв, то заходиш в підвал (відділку поліції у Боровій. – Ред.), йде поворот направо, де і проводили допит. І в стіну глуху стріляли, і “гранати” кидали, щоб залякати. І дуже сильно їх били. А били за те, що перед тим як Росія до нас зайшла, у нас тут збили російський літак. І ловили льотчика. А сусіди, я так розумію, сказали, що він теж в цьому брав участь. Того дуже сильно над ним знущалися”, – розповів лікар.

Наступного дня, після того як його забрали з дому, Андрія привезли назад. 

Наслідки полону

Перше, на що звернули увагу рідні по поверненню Андрія, це рани від кайданків: “Руки були оце як взяти рукавиці медичні й налити в них води, вони ж розтягнуться. Оце отак у нього пальці стирчали. Рани суцільні, руки надуті, як боксерські рукавиці. Це вони так кайданки затягували”.

Андрій розповідав, що просив попустити кайданки, щоб вони не врізалися так боляче у руки, але у відповідь йому казали замовкнути, бо інакше “прострелять коліно”.

Рани на руках Андрія заживали близько місяця, пригадують рідні. Від кайданків залишилися шрами. Він майже нічого не міг робити по дому, “хіба ложку абияк сам тримав”.

“Ми його заспокоювали. Андрію, ну потерпи. Це ж м’язи, це довго проходить. Воно пройде. Лікували, уколи ж йому робили – на день знеболювальне. Але нічого йому не допомагало”, –  поділився Микола.

На рани від кайданків також звернув увагу і лікар Василь:

“Коли він приїхав сюди, у нього були дуже великі рани від кайданків. Таке відчуття, наче як їх наділи, насипали перцем і терли – дуже глибокі рани, десь у пів сантиметра. Лікували ми його і левомеколем, і бинтували. За окупації як могли, так і лікували, але толком нічого не допомагало. Процес гниття не закінчувався. Він жалівся на дуже високу температуру. А що у нього в боку болить, що по нирках його били, не казав. Якось боялися тоді”.

Як згадує Микола, Андрій повернувся з полону синім: спина побита прикладами, зламані ребра. Ліва частина тіла була побита сильніше, саме там він і відчував болі:

“Питаю в нього: “Де в тебе болить?”. Він каже: “В мене болить ліва сторона”. — “А права?” – “Так це ж собака з правої сторони лежав, скавчав і отримував за мене”. А вони били його і собаку. Тоді його поставили на коліна до паркана, собака підліз туди, лизав його і скавчав”.

Після звільнення Пісок-Радьківських українською армією військові медики лікували Андрія, давали йому знеболювальні уколи. Але вже тоді медики сказали рідним, що Андрія треба доправити в лікарню, щоб він був під постійним наглядом медиків. Намагалися зв’язатися з волонтерами, щоб вивезли Андрія на лікування в Харків, але не дочекалися, а йому стало зовсім погано.

Спочатку його забрали до лікарні в Ізюм, де після обстеження стало відомо, що у нього відбита ліва нирка та неправильно зрослися ребра. Лікування не допомагало, тому Андрія перевели до лікарні в Харків.

“У нього діагностували рак IV стадії. Йому ж відбили нирки, ліва не функціонувала зовсім. Це вже неоперабельна ситуація. Він зсередини просто розклався, пішов тотальний некроз. Температуру гнало понад місяць, не могли нічого йому зробити. Він просто затухав на очах”, – розповів лікар Василь.

Коли стало зрозуміло, що лікування не допомагало і лік життя Андрія пішов на дні, лікарі зв’язалися з рідними:

“Лікар каже: “Він проситься до хати, додому. Відчуває, що підходить час”. Привезли його додому, ми вже приготувалися. Ми все розуміли, чекали з дня на день. І потім дзвонить його дружина і каже: “Андрія вже нема”.

Андрій помер в грудні 2022 року. Залишилися дружина та доросла донька, яка вже має власну родину.

“Росіяни побачили, що його не зламати. А раз неможливо його зламати, то вирішили його вбити фізично. Завдяки оцим колаборантам, які зрадили свого сусіда, його жорстокого катували, били та врешті вбили. Колаборанти, сусіди допомогли фашистам його вбити”, – із сумом висловився Микола.

Читайте також: “Ви думаєте, ми вас людьми вважаємо? Ми не вважаємо”: репортаж із села Піски-Радьківські, яке пів року жило під окупацією

Центр прав людини ZMINA разом з українськими та міжнародними партнерами документує випадки тортур, скоєних під час російської збройної агресії проти України.  

Якщо ви стали потерпілим або свідком тортур, залиште інформацію про себе у формі за або ж напишіть на електронну адресу oh@humanrights.org.ua. Наш представник зв’яжеться з вами.  

Отримана інформація за згодою заявника буде використана для звернень до національних та міжнародних слідчих органів, зокрема до Комітету ООН проти тортур, Незалежної міжнародної комісії ООН з розслідувань подій в Україні, Міжнародного кримінального суду  тощо для розслідування скоєних воєнних злочинів в Україні.