Жінки ТА / АБО чоловіки (правильне підкресліть)
Напередодні 8 березня, що є не стільки радянським святом, скільки днем боротьби за права жінок, журналісти й журналістки, депутатки та науковиці взяли участь у дискусії “Чи існує ґендерна дискримінація в Україні взагалі і чим вона зумовлена?”. Дискутуючи, спиралися на закордонні приклади і пригадували випадки з власного досвіду.
Про “жіноче питання” у відсотках
Перед дискусією учасники та гості переглянули відеоролик, де йшлося про те, що загроза ґендерної дискримінації більша, ніж нам здається. Наприклад, у Верховній Раді останнім часом з’явилося більше жінок, але це все одно лише 11% від загальної кількості депутатів. В Україні за ту саму роботу жінки отримують майже втричі менше, ніж чоловіки. І лише 25% матеріалів в українських медіа присвячено жінкам.
Ірина Бекешкіна, директорка фонду “Демократичні ініціативи ім. Ілька Кучеріва”, говорить, що, згідно з даними соціологічних досліджень, упередженості в українському суспільстві щодо цього питання немає. У порівнянні з деякими країнами Євросоюзу ситуація навіть відрізняється в кращий бік.
“У моніторингу Інституту соціології, який ведеться з 1992 року, було таке питання: “Як ви вважаєте, чи можуть жінки займати керівні посади?”. У 92-му році вважали, що не можуть, 35%, що можуть – 50%. Ситуація змінювалася, і з 2000-го року вже 17% вважали, що не можуть, 70% – що можуть“, – говорить Бекешкіна.
Зараз менше 20% вважають, що жінки не можуть займати керівні посади. Зміна ставлення до жінок-керівниць відбувалася не поступово, говорить експертка. Це були короткі періоди зміни громадської думки, переважно пов’язані з появою активних жінок у політиці – наприклад, Наталі Вітренко та Юлії Тимошенко.
Опитування показують: займати більш активну позицію в політичному та громадському житті жінкам заважають дві речі. Це загальна патріархальність нашого суспільства і те, що жінки не хочуть цього самі.
Фемінітиви перепишуть Конституцію?
Наталя Соколенко, журналістка “Громадського радіо” та учасниця руху “Стоп цензурі!”, говорить – навіть якщо немає певних дискримінуючих законів, то сама законодавча мова дискримінує: “Маленька дитина – чи дитина шкільного віку, чи студент – читають Конституцію, і що вони там бачать? Що президентом, а не президенткою України, може стати громадянин, але не громадянка. І моя особиста думка, що це впливає. Все-таки за правописом у нас: лікар – лікарка, вчитель – вчителька, тому президент – президентка, громадянин – громадянка, депутат – депутатка… Тож треба переписувати Конституцію глобально, і подумати над фемінітивами однозначно“.
“Позитивна” дискримінація?
Оксана Сироїд, віце-спікерка Верховної Ради, зазначає, що дійсно в нашому законодавстві немає дискримінації щодо жінок – тобто законів, що забороняють жінці займати ту чи іншу посаду.
(Сьогодні в Україні понад 500 професій і спеціальностей заборонені для жінок законом. Жінки не мають права виконувати жодну роботу з професій, що містяться в “Переліку важких робіт та робіт зі шкідливими і небезпечними умовами праці”, затвердженому Міністерством охорони здоров’я. Це обумовлено “особливою опікою”. Утім, жінки так само спускаються в шахти, працюють у метро, воюють на війні, однак “посади” їм записуються “більш безпечні”, відповідно і рівень зарплати, а потім пенсії, менший – ред. / за матеріалами “Гендер для медій”).
Сироїд переконана: для того, щоб жінки реально отримали рівні можливості для кар’єрного зростання, потрібне законодавство, що забезпечує “позитивну” дискримінацію стосовно чоловіків.
“У Канаді для того, аби гарантувати, що жінка не “зачахне” за період декретної відпустки і зможе далі себе відчути працездатною і мотивованою для подальшого розвитку, а чоловік зрозуміє, що таке перебувати у декретній відпустці, є так звана позитивна дискримінація. Чоловік зобов’язаний щонайменше півроку провести у декретній відпустці з дитиною у той час, коли жінка зобов’язана працювати. Отака примусова заміна, і, як на мене, тут немає нічого особливого. Але вона через роки застосування здійснила шалений вплив на суспільство: чоловіки стали зовсім по-іншому ставитися до такої повсякденної домашньої роботи, особливо – по догляду за крихітними дітьми, а жінка отримала моральну сатисфакцію, що не вона одна цим опікується“, – розповідає віце-спікерка.
Вона зауважує, що в школі переважно краще вчаться дівчата, а потім чим вище, тим більше чоловіків. На її думку, це пов’язано і з вихованням, і з буденними домашніми клопотами, і з стосунками між чоловіком і жінкою, бо далеко не всі чоловіки підтримують своїх жінок та мотивують їх до розвитку.
Макс Левін, фотокореспондент, батько трьох дітей, розповів, що після народження другої дитини він пішов у декрет замість своєї дружини. Він побачив, що вона почуває себе не реалізованою, тому вирішив взяти дітей на себе і дати можливість дружині розвиватися.
“Питання ґендерної нерівності – це, мабуть, питання безвідповідальності наших українських чоловіків, а можливо, і жінок також. Тому що часто вони не хочуть брати на себе відповідальність. Діти народжуються, всі клопоти лягають на плечі мам, чоловіки мають собі галочку в біографії, що в них є діти, вони займаються своїми справами і дітей бачать ввечері перед сном“, – говорить Левін.
Важливі дрібниці
Наталя Шульга, науковиця і депутатка Київради, яка займалася наукою за кордоном, зокрема у Сполучених Штатах, розповідає, що в американському законодавстві ґендерного розділення немає, але у культурі, у побуті воно відчувається. За її словами, серед жінок, які займаються науковою роботою в приватних дослідницьких університетах, було проведено дослідження, яке виявило, що за всіх рівних умов та за однакової продуктивності праці жінки в цій сфері отримують на 25% меншу зарплатню. Дослідження не афішувалося під час проведення, але коли були оприлюднені його результати, це викликало бурхливу реакцію і навіть доповідь у Конгресі.
Тобто навіть у США, що вважаються флагманом демократії, проблеми у цій сфері існують, говорить Наталя Шульга. За її словами, вирішувати їх намагаються за допомогою речей, які на перший погляд здаються дрібницями: “Пішли на що? Дитячий садочок – ближче до маминої роботи. В університеті на одному з поверхів є кімнатка, де можна погодувати дитину тим мамам-студенткам, які продовжують навчання“.
Справді, навіщо Верховній Раді жіночі туалети?
Оксана Сироїд зауважила, що у Верховній Раді такої кімнатки немає – з парламенту ще не вивітрився радянський дух, а в ті часи неможливо було уявити жінку з немовлям у цій будівлі. Більше того, Сироїд каже, що на першому поверсі немає жіночого туалету, і взагалі жіночих туалетів менше, ніж чоловічих, бо чоловіки-депутати завжди були у більшості. А Ірина Бекешкіна згадала, що жодного жіночого туалету немає у центральному корпусі Академії наук. Макс Левін у свою чергу зазначив, що часто відчуває певну дискримінацію, коли йому треба перевдягти дитину, бо кімнати для сповивання чи годування немовлят, коли вони є, переважно обладнані у жіночих вбиральнях.
Відповідальність перш за все
Вікторія Сюмар, народна депутатка, голова комітету з питань свободи слова, зізнається, що почувається не у тренді на таких дискусіях: “З проблемами, пов’язаними з дискримінацією, потрібно боротися всередині самих себе. Робиш вибір – роби його, розумій відповідальність. Будь-яка кар’єра вимагає повної віддачі – часу, сил, знань, вмінь і багато чого іншого. Треба жертвувати. Напевно, жінка жертвує чимось більшим, ніж чоловік. Я насправді дуже страждаю від того, що жертвую вихованням своєї дочки“.
Вона зазначила, що чим більше замотивованих жінок буде в парламенті, в уряді, органах місцевого самоврядування, і взагалі в активному житті, тим швидше буде змінюватися ставлення суспільства до цієї проблеми.
Корисний “баланс”
Журналістка “Громадського ТБ” Анастасія Станко говорить, що дівчата з їхньої редакції – Кіра Толстякова, Христина Бондаренко, Христина Бердинських, Катерина Сергацкова – бувають у зоні АТО навіть частіше, ніж хлопці.
“Навіть деякі чоловіки, я вам чесно скажу, відмовляються їздити зі мною. Кажуть, що я божевільна, що зі мною їздити дуже небезпечно. Один оператор сказав, що він не хоче ризикувати собою“, – розповідає Станко.
Журналістка зізнається, що під час роботи у зоні АТО навіть використовує ґендерну нерівність на свою користь – наприклад, може потрапити туди, куди чоловіків не пускають, бо жінки бувають на Донбасі рідше, їх більше хочуть захистити, більше щось показати, і таке ставлення допомагає в роботі. Переваги жінок-журналістів і у тому, що вони в зоні АТО звертають увагу на становище дітей чи людей похилого віку, що лишилися там, тоді як чоловіків більше цікавлять теми зброї та бойових дій, і це, на думку Станко, дуже корисний баланс.
Олена Білецька, голова громадської організації “Жіноча варта”, що займалася вишколом дівчат, які забажали нести службу у зоні АТО або отримати навички з парамедицини, і сформувала підрозділ спеціального призначення, зазначає: є приклади армій Ізраїлю та Швейцарії, де жінки виконують завдання разом з чоловіками. В Україні жінкам у зоні АТО пропонують переважно так звані “штабні” посади або роботу медиків. Та якщо, наприклад, для роботи артилериста об’єктивно потрібна неабияка фізична підготовка, то у складі диверсійно-розвідувальних груп найбільш ефективно працюють саме жінки.
Іди за білим кроликом…
Дискусія відбулася в рамках події під креативною назвою “Жіноче свято по-новому. “Іди за білим кроликом”. Оксана Романюк, виконавча директорка Інституту масової інформації, пояснила про “кролика” – це намагання не бути банальними у святкуванні 8 березня, а окрім цього, порушити проблему дискримінації та звернути на неї увагу молоді: “Ми хотіли показати таку аналогію: як Аліса відкрила для себе Країну Чудес, як Нео відкрив Матрицю, так ми хочемо підняти оцей дискурс рівності прав жінок і чоловіків, вивести його в площину дискусії молодої активної спільноти. Бо суспільство готове змінюватися, але нам бракує прикладів“.
Оксана Романюк зазначає, що потроху змінювати ситуацію може кожна жінка – якщо вона є експерткою з якогось питання, ніхто їй не заважає завести блог, привернути увагу ЗМІ, адже не є таємницею, що журналістам і журналісткам бракує фахових експерток. Також, на її думку, важливо, щоб чоловіки підтримували своїх жінок, стимулювали їх розвиватися. Одним лише законодавством ситуацію не виправити – змінитись має суспільство.
